Готика в моєму серці, або ж чому мені подобаються вірші Едгара Алана По

Привіт! Що ж, перший блог не буде моїм представленням (його можна, в кінці-кінців, побачити у описі мого профіля). Тут же я розповім про дещо інші речі.


Прочитавши, хоча б, кілька моїх віршів, що я їх викладаю на "Аркуші", можна зрозуміти... що я не те, щоб був наповнений оптимістичними мотивами у своїй творчості. І... Певною мірою, зараз, дійсно, не дуже багато приводів для прояву оптимізму, а, тим більш, в урбаністичній чи історичній (а, тим більш, у політичній) ліриці. Але, я і до повномасштабного вторгнення, якщо чесно, не був оптимістом 😅.


Все ж, місто все швидше зжирає індивідуальність, несправедливість міцнішає і так далі. І це аж ніяк не тенденція останнього десятиліття. Так... насправді ж, було завжди. І в цьому нема нічого страшного, бо це - природній плин справ у будь-якій спільноті і будь-якій цивілізації. Неприродньо лиш те, що все більше людей починають це помічати і казати, що це - не нормально. Серед поетів та прозаїків таких, що характерно, доволі багато. Але алюзії, які використовує більшість, метафори, які відсилають до реалій, мене не чіпляли. І, певно, саме тому мені близькою є творчість Едгара Алана По.


Його готичні та горорні вірші та оповідання допомагали мені у часи найбільше емоційно-нестабільні, бо дуже влучно резонували з моїм настроєм і, в якомусь плані, дарували химерне відчуття заспокоєння. Мабуть, це - не зовсім те, чого хотів досягти автор, але, як на мене, будь-який позитивний вплив творчості на людину - вже вартий того, аби аплодувати митцю 🙂.


Колись, я обовʼязково викладу свій... не те щоби вільний переклад, а, скоріше, конверсію і ре-інтерпретацію "Ворона".


Дякую, що прочитали! Запрошую ділитись своїми улюбленими поетами і прозаїками, які, свого часу, надихнули вас почати свій шлях. Не обовʼязково готичними. :)


Мир вашому дому. !שלום עליכם