Як любителька темного фентезі 🩸🖤 читала героїку 🗡❤️ або відгук на книгу «Напівкровка» (Марті Отем)

Розпочну з того, що, починаючи читати «Напівкровку» я знала, за що беруся: що в цьому світі не буде крові, кишок та монстрів, які роздирають випадкового прохожого за просто так. Тому я намагалася відкинути свої темні думки (свою хвору уяву 🤪) та поринути у світ пригод, магії та подвигів 🏰⚔️.
Одразу до плюсів: швидко і легко читається, гарний гумор, несподівані повороти сюжету.
Світ: люди 👩, ельфи 🧝‍♂️, феї 🧚, власні раси, монстри 🧌. Все за каноном (звикайте до цього слова, бо буду вживати його частенько).
А тепер про головного героя, бо про нього є що сказати.
Як описати Рейтана Фроста (Нордерса)? Він — ГЕРОЙ. Одне слово, а в ньому вже закладено: доброта, сміливість, бездоганний моральний кодекс. Я повторюся: це архетипний героїчний герой.
Але, не думала, що колись це скажу: він надто добрий. У тих ситуаціях, де б у темному фентезі ми вже читали про різанину чи хоча б почули відбірний матюк, — наш герой своєю простотою і добротою зводить усе до мирного врегулювання конфліктів. От у кого дійсно варто повчитися ООН🇺🇳!
Утім, це і його найбільша слабкість: він дозволяє сісти собі на голову, і тому при найменшому конфлікті з близькими може вибухнути й зникнути. Велика подяка авторці, що це показала, бо хоч би яким ГЕРОЄМ він не був, насамперед він людина, і витримати постійний тиск не під силу навіть йому.
Що мені в ньому не сподобалося — це абсолютна жертовність, яка продиктована принципом: «Помру заради всіх, врятую всіх ціною власного життя, прийму свою долю, бо це допоможе іншим».
Навіть коли його несправедливо звинуватили у вигаданому злочині і повели на страту, він не чинив опору, не робив спроб звільнитися і не намагався вбити кривдників. Моральний кодекс просто не дозволяє йому цього. Коли я це читала, то відверто «психанула» 🤬, адже звикла, що головні герої темного фентезі зроблять усе можливе, щоб вижити.
Головою я, звісно, розумію, що так і має бути — це чистий канон, але... Моє читацьке серце вимагає помсти і моря крові🩸🩸🩸! Так, знову мене понесло не туди.
Тож, попри всі мої внутрішні нарікання, Рейтан усе ж бере себе в руки, йде до покидька-короля 🫅🏻 і (звісно, кривавої смерті тут немає) вганяє меч у камінь. І все. Король помер. Зло переможене. Моральний кодекс не постраждав.
Так, а тепер щодо самого зла 😈. Воно тут ідеально відповідає канону: є король — і він безумовний лиходій. Він забирає життєву силу своїх дружин, щоб жити і правити вічно. Усе просто і зрозуміло. У цій книзі вам не потрібно ламати голову, хто є добром, а хто злом. Усі пріоритети розставлені вже за вас.
Мінуси, або чого мені не вистачило:

1. Індивідуальності другорядним героям. Їх тут багато, різних, але до кінця книги я плуталася, хто є хто.
2. Описів самого світу. Було важко відрізнити одне місто, в яке прийшли наші герої, від іншого. Але це лише моя думка, бо мені подобається читати про те, навіть яка плитка у вбиральні головного героя. Тож об’єктивністю в моєму випадку і не пахне.
3. Одруківки (їх мало і для самвидаву написано дуже добре)

Висновок. Незважаючи на всі мої внутрішні суперечності та любов до різанини й морально сірих персонажів, книга «Напівкровка» мене, безумовно, захопила. Я прочитала її дуже швидко, що є найкращим свідченням легкості авторського стилю. Мені було цікаво, навіть незважаючи на те, що сюжет розвивався саме за тими канонами, від яких я, як любителька темного фентезі, намагаюся втекти.
Отож, попри всю мою оцю писанину, можу сказати одне: хочеш відволіктися від сірого буття та провести вільний вечір із захопливою історією — бери «Напівкровку». https://arkush.net/book/32348