Подагра та інші радощі життя (продовження)

Як я вже писав, цього разу подагра атакувала мою кісточку (частина щиколотки), а не великий палець ноги. Це вже другий раз, як страждає саме кісточка, - і коли таке трапляється, то сповна відчуваєш, чому подагру ще називають "капканом для ноги".

Гострий період очікувано завершився протягом 10 днів, однак коли кісточку почало відпускати, все ще продовжувала нити протилежна частина стопи. Утім, я все-таки вибрався на консультацію до травматолога (бо ревматолога не було). Він порадив рентген стопи (я сам про щось таке думав, оскільки це вже другий випадок) і призначив Єврофеб, на який в мого шлунка приблизно ж така реакція, як у кошеняти мого друга на курку з приправами.

І тут читач може очікувано запитати: нахіба автор це пише?

Розумієте, треба зробити певні висновки. Зокрема, чому це сталося? Я бачу дві серйозні причини. Перша: я перестав робити вправи на ноги та стопи в тому обсязі, в якому їх робив до недавнього розриву меніска. (До речі, вчора я вже зміг зробити вправи на стопи у половинному обсязі від звичайного). Друга: останнім часом я почав налягати на какао.

Чому я згадав про какао? Кілька років тому я підсів на каву. До того я майже не пив каву - а тут підсів на неї. Через деякий час мені стало складно висидіти під будь-яким кондиціонером, бо в мене починало текти з носу. Закінчилося це тим, що я влітку (!) пару разів захворів на ангіну та ще якусь вірусну фігню. Коли я зробив УЗД, воно виявило камінці в обох моїх нирках. Спеціаліст припустив, що це можуть бути "м'які" камінці, що виникли внаслідок подагри, помноженої на додаткове окислення, спричинене кавою. Сама наявність камінців є наслідком проблем з обміном речовин, а обмін речовин безпосередньо впливає на імунітет. Я перестав пити каву. Коли через рік я повторно зробив УЗД, ніяких камінців у нирках не було. І кондиціонери перестали мене турбувати. Це може бути індивідуальна фішка мого організму - а може й ні. Майте на увазі.

Тому я припускаю, що, можливо, какао призвело до накопичення певних небажаних речовин у моєму організмі. Хоча перша причина є напевне основною.

Коли я перестав робити вправи на ноги в достатньому обсязі, проте почав займатися з гантелями, у мене з'явилося питання: що з того вийде, коли навантажуєш верхню частину тіла, а нижньою, навпаки, - майже не займаєшся? Схоже, я отримав відповідь. І вона мені не подобається. В принципі, я вже пару разів обережно пробував кілька вправ із присіданнями (які я раніше виконував у повному обсязі) - і моє коліно з розірваним меніском ніби вже нормально на них реагувало.

Давайте я спочатку розповім, що я отримував завдяки цим вправам раніше. Скільки себе пам'ятаю, мою ліву литку регулярно хапала судома - а після двох років вправ це просто перестало ставатися. При тому, що взимку я постійно й регулярно підсковзувався (інколи по кілька разів на день), я жодного разу не падав: моє тіло не давало мені впасти. Коли я мав би підвернути ногу, мої стопи самі поверталися до нормального положення. (Примітка: одного разу я таки добряче підвернув ногу, але це був реальний форс-мажор. І хоча то була стопа з моєю "улюбленою" кісточкою, тоді все обійшлося без жодних ускладнень і без подагри). Коли я рухався серед каньйонів чи скель, це давалося мені настільки легко, що врешті решт я зробив у печері той дурний підйом на одній нозі з незручного положення, яким надірвав свій меніск. М'язи впоралися, а хрящ - ні. Це був 2018 рік. І аж до 2022 року я був упевнений у своїх ногах на всі 100%. Наприклад, у 2019 році (вже з надірваним меніском - але тоді я про це ще не знав) я пройшов 15 км по горах від села Кваси до міста Рахів.

У селі Кваси є (принаймні, був у 2019 році) дуже класний ресторан, з якого я вийшов з кількома недоїденими шматками шашлику та хліба, яблуком і півлітровою пляшечкою води. (Яблуко та пляшечка були в мене з собою, оскільки я знав, що збираюся в гори. В ретроспективі маю сказати, що краще би я взяв літрову пляшечку, оскільки воду я розтягував на 6-7 годин ходьби. Для інформації, дорогою я пару разів перестрибував струмочки з гірською водою). Чому я вирішив повертатися до Рахова горами? На те було кілька причин: 1. я завжди хотів прогулятися серед гір; 2. я знав, що зможу це зробити; 3. у мене був смартфон із GPS і картою OsmAnd із чітким маршрутом без жодного екстриму.

Після першої третини шляху мене різко пробило на хавку - і я ум'яв усі шматочки шашлику та хліба, запиваючи їх водою. Це був травень, сонце пригрівало, тож легку куртку я поклав у наплічник, а сам залишився у джинсах і футболці. При цьому, коли я йшов по хребту, навколо мене був сніг (!). Треба сказати, що шлях по горах від Квасів до Рахова містить набагато більше підйомів і спусків, ніж кількість гірських вершин. Після половини шляху це почало набридати: коли підіймаєшся вверх, ниють одні м'язи, коли спускаєшся вниз - ниють інші. Відстань у 15 км - це та відстань, яку я бачив на пласкій карті. Якщо врахувати всі перепади висот, вийде більше. Місцями траплялися настільки круті підйоми, що я зупинявся кожні кілька хвилин, щоби заспокоїлося серце. Воно просто гупало настільки сильно, що я про всяк випадок давав йому перепочити.

Якщо вам раптом з якоїсь невідомої причини захочеться повторити такий маршрут, згадаю про неочікувану небезпеку, яка чатує на мандрівника вже при остаточному спуску з гір. Ім'я цієї небезпеки - собаки. Спочатку за мною ув'язалося двійко нічийних собак: один забігав уперед, тоді як другий підкрадався ззаду. Це мене скоро дістало, і я показав їм, що беру в руки камінь. Після цього вони відстали. Далі, коли я вже спускався вздовж городів, до мене почали наближатися два здоровезних домашніх собаки із глухим "ваф!". Їхній господар крикнув: "Ставай!" - і я дотепер не знаю, чи він мав на увазі собак чи мене. В будь-якому разі, я був дещо втомлений і мовчки продовжував спускатися далі. Потім залишалося десь 5 км прямої дороги до власне Рахова та мого готелю. В порівнянні з постійними підйомами-спусками в горах це було легко.

Коли я нарешті повернувся до готелю, мене цікавило: як-то мої ноги почуватимуться наступного дня? А наступного дня з моїми ногами все було в повному порядку: вони навіть не нили. Ніякого шахрайства - тільки регулярні вправи на ноги.

То що ж тоді сталося у 2022 році? А сталися відключення електрики, через які я кожного дня ганяв по сходах уверх-униз, уверх-униз. І вперше з 2018 року я відчув, що щось серйозно не так у мене всередині коліна. А потім одного щасливого дня у січні 2023 року я просто переходив вулицю, в коліні щось хруснуло - і далі я зміг тільки волочити цю ногу за собою. Протягом року я її то волочив, то ставав на неї як на палку - реабілітація допомагала ду-у-уже повільно. (Хірург, який свого часу оперував мені інше коліно, сказав, що розрив такого роду дозволяє обійтися без операції). Будь-які нерівності дороги, а особливо сходи, були серйозною перешкодою. Відчуйте контраст із тим, що я описував раніше. Власне, от тоді я перестав робити вправи на ноги - бо коліно не дозволяло. Важкість у колінах зникла тільки після Інституту Вертебрології та Реабілітації (ІВР), де я: 1. займався на спеціальних тренажерах із контролем швидкості виконання вправ; 2. виконував додаткові вправи під наглядом тренера; 3. пройшов сеанси лікувальної лазеротерапії та масажу. Про лазеротерапію я вичитав такі цікаві речі, що вона, в залежності від частоти, сприяє відновленню як суглобів, так і ран. (Конкретно в ІВР така модель, яка розрахована на суглоби).

Повертаючись до подагри - якщо повністю її ігнорувати (зовсім не притримуватися дієти, не пити для профілактики хоча би той самий спориш чи хомвіо-ревман), то вона може призвести до проблем із внутрішніми органами. Бо, власне, коли солі сечової кислоти відкладуться в усіх доступних суглобах, вони почнуть накопичуватися у м'яких тканинах. Але ж то не наш шлях, правда?

І, нарешті, - що ж це за такі магічні вправи на ноги, про які я згадував уже кілька разів? Це вправи з книги "Зцілюючий Імпульс" за методикою Голтіса. (Голтіс - це відомий український мандрівник, і не тільки мандрівник). Якщо вас зацікавила ця тема, зверніть увагу на те, що для кожної вправи у книзі наведені різні варіанти (групи), в залежності від складності. Так от, перша група - це сама складна, а шоста - найменш складна. Просто я, коли тільки починав займатися цими вправами, чомусь вирішив, що перша група є найлегшою - і дивувався, чому це після вправ у мене ноги буквально тремтять :)