Моя творчість (продовження)

2025 рік добігає кінця, тому саме час для творчих підсумків.
У 2024/2025 році, у зв'язку з 30-річчям моєї творчості, я підрахував, що в середньому я пишу лише 13 творів на рік. Якщо врахувати, що 1998 та 2000 роки були самими плідними, на решту років припадає навіть менше, ніж 13 творів на рік. Деякі роки були майже без творів.
У 2025 році я написав 20 творів, серед яких 14 - це оповідання. Вони доступні на сайті Arkush, тож ви можете побачити, що вони невеликі за обсягом. А взагалі, я рідко пишу оповідання. Звідки їх стільки у 2025 році? На це є відповідь.
На початку 2025 року я вирішив перенести усі свої старі рукописні книжечки в комп'ютер. Це значить, що протягом року я набирав на комп'ютері свої вірші, поеми та оповідання - а також усі примітки та коментарі до них, разом із відступами, вступами та післямовами майже до кожного року. Оскільки твори останніх років десяти-п'ятнадцяти вже були в комп'ютері (за виключенням хіба що вступів, післямов і окремих розлогих відступів), я рухався із сьогодення назад у минуле.
Це була цікава мандрівка. Старі записи та стара творчість - це як розмови із самим собою з минулого. Часами я пригадував, які саме думки навели мене на ту чи іншу фразу, і навіть те, які емоції я відчував, коли писав певні рядки чи речення у минулому. І коли я дійшов до оповідання "Автобус", це зайвий раз нагадало мені про чернетку оповідання "Автобус-2", яке я так і не дописав ані в 2004 році, ані пізніше. Я ще раз спробував його дописати/переписати/написати - і в мене вийшло. Потім, неочікувано, з'явилася третя частина (точніше, я знав, що після другої має бути третя - але не знав, що у ній буде), потім ще четверта, потім п'ята, потім шоста.
А я тим часом усе продовжував набирати свої старі твори на комп'ютері. І паралельно перекладав деякі з них (здебільшого оповідання) українською мовою. А перекладав я їх для публікації на сайті Arkush. Бо я подумав так: хто зна, чи буду я колись друкуватися, чи ні - а от познайомити читачів зі своїми творами, опублікувавши їх на сайті, можу вже зараз. Плюс, українські версії моїх творів з часом можуть бути надруковані в україномовній збірці.
Гадаю, усе це активувало мої творчі здібності та підштовхнуло до написання саме прозових творів. І тепер я задаюся питанням: яким буде наступний творчий рік? Адже у своєму заглибленні в минуле я вже дійшов до 1998 року, і мені залишається набрати на комп'ютері твори з 1997 року та раніші.
Усе це означає також наступне. На сайті Arkush я вже виклав майже все, що планував викласти у першу і навіть у другу чергу. Залишаються ще коротенькі оповідання різних років, які я думаю згрупувати у цикл "Дивакуваті мініатюри". Ще є чотири частини "Вел.Сотв. і Бож.Мил.", які ще треба перекласти українською разом зі щедрими коментарями до них. І вміст цього останнього твору створює дуже сильний контраст із певним напрямком моєї діяльності, який викликає в моїх друзів таке ж сильне здивування, як свого часу те, що я відвідував заняття танцями.
У вас може виникнути питання на зразок: невже автор настільки цинічний чи відморожений, що під час війни та регулярних обстрілів пише про творчість і якісь плани? Ну, по-перше, я все ще живий. По-друге, як казав Віктор Франкл, людині важливо мати сенс, мати якусь мету. І мати маленькі сенси, рухатися від однієї маленької мети до іншої - це незрівнянно краще, ніж не мати жодної. По-третє, якщо франклівську ідею сенсу життя розвернути навпаки, у напрямку Всесвіт -> людина, то ми приходимо до наступної ідеї: якщо я все ще залишаюся у цьому світі, то, значить, я цьому світу все ще для чогось потрібен. А раз так, то світ (чи Всесвіт) потурбується про те, щоби я був тут, допоки в нього є на мене плани. Такі думки дарують відчуття власної важливості та певне заспокоєння. А коли все нарешті закінчиться, для цього буде аж три можливі пояснення: 1. я виконав своє призначення; 2. я перестав бути потрібним; 3. я відпочатку помилявся щодо своєї важливості для Всесвіту - проте, поки я був тут, це допомагало мені та заспокоювало мене, а потім мені буде абсолютно пофіг на цю помилку, бо мене вже не буде. Це останнє міркування точно можна назвати цинічним і відмороженим - але ось та істина, яку я засвоїв ще в інституті: решті світу плювати на вас. Плювати, доки ви не зацікавите їх тим, ким ви є - а не тим, ким ви не є. І тому можна нити про несправедливість (марно) - а можна нести справедливість самому (щоправда, тут важливо не переплутати "вашу справедливість" - яка є справедливістю тільки для вас та кола ваших однодумців - із справедливістю об'єктивною, яка є справедливістю для всіх).
Пам'ятаєте, вище я писав про відступи, вступи та післямови у моїх рукописних книжечках? От попередній абзац можна вважати саме таким відступом :)
У цьому році я також за допомогою Udio перетворив вірш "Прийди, кохана" на чарівну пісню, а з допомогою Suno - вірші "Де не бував" і "Йом" на драйвову та темно-романтичну пісню відповідно. Маю додати, що мені дуже сподобався творчий підхід Suno до імпровізацій у межах "сценарію" пісні, а також дуже живі вокали з широким діапазоном емоцій. Udio традиційно демонструє високу якість звучання (в Suno вона гірша) та високу складність керування напрямком пісні. Власне, я почав експериментувати з Suno після того, як Udio за кілька десятків спроб так і не згенерував того, що я хотів, ігноруючи мої додаткові інструкції. А Suno схопив ідею буквально за кілька спроб.
А оскільки я вже згадував про відступи та післямови, то ось вам відступ, написаний 28.12.2017 (рівно 8 років тому!), у якості теперішньої післямови :)

    (Про сенс життя - відступ 28.12.2017)

Певний час тому, роздумуючи про філософію та людське мислення взагалі, я звернув увагу на особливість: ми звикли мислити надто вузько. Візьмімо, до прикладу, сенс життя. Якщо серйозно ставити собі це питання, то воно рівною мірою охоплює й такі: у чому сенс життя цього птаха, цього собаки, цього дерева?.. У чому сенс життя Сонячної системи, зрештою? І з такої позиції напрошується досить проста відповідь: у тому, щоби бути частиною цього світу. А ось із якою метою? Це вже питання цікавіше. У всього, у кожного — своя мета. І, гадаю, вона може змінюватися з часом. Тож, за великим рахунком, у кожному окремому випадку відповідь буде унікальною. І в цьому-то вся і краса.
Примітно, що зараз у Франкла щодо цілей (про які він пише в контексті сенсу життя) я вичитав подібні ж думки. Тільки він до цих думок прийшов через суворі життєві випробування. Що, знову ж таки, підтверджує мою теорію про те, що доморосла сита філософія — не той інструмент, який слід використовувати для пошуку відповідей на всі питання. Так само як і філософія Діогена, і кініків загалом, не уникла тієї самої однобокості, про яку я згадував на початку.
Причому я абсолютно впевнений у тому, що окремо взята людина, прочитавши написане мною вище, може рівною мірою як погодитися, так і не погодитися зі мною — причому як загалом, так і в окремих деталях. Ось тому-то я і не займаюся філософією з усією серйозністю — у цьому мало сенсу; а якщо мало сенсу в тому, що якраз і займається пошуками сенсу, то який у цьому сенс? :)