трошки моїх думок

вночі гортала уривок зі старої книги (яка колись була на самвидав на Surgebook). така, знаєте, з реченням у 5 хв, з художніми зворотами, і великими-великими абзацами.

ні, опис просто шикарний, просто неймовірно передає атмосферу книги й авторка супер класна письменниця.

шо думаєте? я захотіла теж так навчитись писати, до кожного слова придумувати порівняння й додаткові описи.

але.

я швидко збагнула, що це не моє. ніколи як читачка не полюбляла задовгі абзаци, завжди читала й читаю їх важко. (що говорити, коли "Дев'ятий дім" досі прочитаний лише на 60 сторінок))))

збагнула, що моя "Бунтарка" написана радше на діалогах, ніж на абзацах з описами. збагнула, що пишу коротко й чітко. (я досі іноді картаю себе за малу кількість описів). що на початку публікації "Маєтку" (2020 рік), мені дали чіткі настанови що писати я великі речення не вмію.

просто збагнула, що знайшла свій стиль письма ще давно, тож перевантажувати себе, свій мозок та свої тексти я не схотіла.

завжди круто спостерігати за авторами та авторками, тексти яких схожі на витвір мистецтва. і також круто мати можливість писати так, як того прагне душа.

❤️❤️❤️