Навіщо ми пишемо? Сповідь інтроверта-програміста (і моя рок-опера)

Яка мотивація писати вірші, твори чи музику у вас?

На цьому гроші не заробиш, а швидше втратиш)) Славу здобути? Дуже сумнівно. Виразити свої думки? Якщо люди не розуміють звичайних слів, то у віршованій чи метафоричній формі тим паче не зрозуміють.

Дійсно цікаво, яка у кого мотивація. Я задумався над цим питанням: чому я це роблю? Провів невеликий самоаналіз (професійна звичка). Якщо цікаво, ділюся висновками нижче.

Почну з того, що я є інтровертом, і слава мене не цікавить (я просто не розумію, для чого це). Гроші мені також не потрібні, бо як програмісту на комфортне життя вистачає. Звісно, якби мільйон доларів з неба звалився, я б не відмовився, але творити задля фінансового успіху — це смішно.

Тому я прийшов до висновку, що прагматичної вигоди тут немає. Реально мене змушують творити три речі:

1. Ідеї як живі істоти.
   Я чисто випадково можу наспівати класну мелодію або придумати ідею. І мені стає фізично сумно від думки, що це не буде втілено. Не знаю чому, але ідеї для мене — наче живі істоти. Якщо вони не реалізовані, мені їх шкода, вони наче в клітці. Я мушу їх випустити.

2. Кайф від розв'язання задачі.
   Мені подобається сам процес. Це дуже схоже на складну логічну задачу або програмування. Мозок зайнятий цікавою роботою, а у фіналі отримує потужну дозу дофаміну за "task completed". Я люблю складні задачі, хоча й побоююсь за них братися через ненависть до незавершених справ. Але цей азарт сильніший за страх. Тому з кожним разом я свідомо піднімав планку і писав дедалі складніші, технічно і сюжетно, пісні.

3. Страх зникнення (можливо).
   Можливо, це бажання залишити щось після себе? Як кажуть, людина жива, поки живе про неї пам'ять. Думаю, це страх смерті. Простий і людський. Ніхто не знає, чи є щось "після". Творчість — це "запасний план". Частинка мене існуватиме, навіть якщо мене не стане.

Можливо, саме тому у моїх творах так часто присутня смерть. Але вона ніколи не є кінцевою точкою, а швидше як початок чогось нового. Не завжди хорошого, але головне що це не кінець.

І повертаючись до пункту №2 про "підняття планки складності". Я запитав себе: куди далі? І вирішив написати рок-оперу. Це був мій найскладніший челендж на сьогодні: багаторівневий сюжет, полілог, відповідне аранжування. Музичну основу я написав ще в 22 році, і вже тоді я час від часу думав про те, що цей фортепіанний твір має стати чимось більшим.

Результат цієї "дофамінової гонитви" — "Спалене Спасіння". Запрошую подивитися і послухати, що вийшло, коли програміст береться за симфонічний метал))

https://www.youtube.com/watch?v=vRJB-AmOMT4&list=PLNRoyZUb6IykCVS-rIWmHxW-KLpNlIvHK&index=1

P.S. А що змушує творити вас? Пишіть у коментарях, цікаво почитати.