«Борислав сміється»: туристична мапа.

Дорога родино, нагадую, що наш конкурс мешапів не лише не згинув, але й доволі добре чухається. Наразі на піку популярності вступив він юж аж в семий тур https://arkush.net/blogs/14856 , що не може не тішити. А мені особисто ще дуже гріє душу той факт, що мешапитимемо ми твір, події якого відбуваються в моїх рідних околицях. Звісно, кожна жаба хвалить своє болото і я нияк не виняток. Бойківське підгір'я, Франкова земля — то є воїстино фантастичної краси край, що як нікотрий інший вартує бути увіковічненим в літературі. Думка написати про него щиро, правдиво, захопливо і красиво дзьобає мою душу не перший рік, але поки не чую в собі ні хисту, ні смілости се зробити, зачитуватиму до дир геніяльного Франка, любуючись похмурою естетикою рідної Дрогобичини, до чого і вас сердешно припрошую. А для розгону, аби вам охотніше читалося, напишу вам нинька про топ льокацій з повісті "Борислав сміється", які гарно збереглися донині:

1. «Годинник на ратушевій вежі вибив швидко і плачливо одинадцяту годину.» Дрогобицька ратуша стоїть собі жива-здорова в центрі капітально причепуреної остатніми роками площі Ринок і годинник на її вежі теж працює. В ще звідти відкривається приголомшливий вид на місто, тож рекомендую обов'язково туди піднятися, якщо будете в наших краях.
   

2. Костел святого Бартоломея (він же Варфоломіївський) «Від громадки веселих, гарно повбираних панів-обивателів дрогобицьких, що проходжувалися по "плянтах" коло костела в тіні цвітучих каштанів, відділився пан будовничий». Каштани, до речі, частково збереглися донині. Дуже сильне сакральне місце для дрогобичан з цвкавезною історією, скажу я вам по секрету. Оце його дзвіниця, костелу шось в галереї не маю
   
3. «Але ось від Лану, де на сході видно було височезну побілену божницю, почувся великий крик і гамір. Всі гості і робітники звернули очі в той бік. По хвилі показалася на улиці мов чорна гоготяча хмара, — се був кагал жидівський з рабином всередині» . Тут очевидно мається на увазі велика дрогобицька синагога на "Лані" — історичному єврейському передмісті, побудована в 1842-1865 рр. Зараз гарно відреставрована. Знимка не моя.
   
4. Трійця, нині — дрогобицький катедральний храм УГКЦ. «В церкві святої Трійці, попри котру переходив, дяки гриміли хвалу божу. А напротив церкви, на нужденнім дрогобицькім бруку, попід муром, сиділи купами ріпники в просяклих нафтою сорочках та подертих кахтанах, ждучи, аж скінчиться хвала божа, щоб відтак рушити до Борислава.» Брук, щоправда, блище до ринкової площі частково переклали на новий, але по бориславському тракті лишилося і старого трохи. Знимка теж не моя
   
   А ото жовтенька будова ліворуч, бачите? Там колись була школа, куди ходив Іван Франко. Зараз то якесь єпархіальне приміщення.
5. Розкішні дрогобицькі вілли. На мою нескромну думку, прототипом панського маєтку з початку твору, на закладинах каменя якого скалічів Бенедьо Синиця, найбільше скидається колишня вілла Яна Невядомського. Розташована в кількох кроках від костелу, як і описано у творі. Будувалася для "великої шишки" — самого бургомістра Невядомського. Хоча багато хто вважає прототипом розкішний палац Гартенберга (таки правдивого нафтового магната, до речі), що теж загалом ймовірно. Вона мені по пишноті теж більше схожа, але трошечки не точно по місцерозташуванні. Єдина проблема — обидві зведені трохи пізніше, ніж писався твір. Гадаю, вілла Леона Гаммершляга — це все-таки збірний образ з тогочасної Дрогобицької архітектури. Вілл нафтових мільйонерів в Дрогобичі збереглося чимало і вони справді справляють враження неабиякої розкоши.
6. Ну і власне всі згадані у творі села і присілки: Губичі, Мразниця, Попелі, Уріж, Доброгостів, Гаї, Тустановичі, Підбуж, як і сам Борислав з його таємничими копальнями — є цілковито реальні та існують донині. Також по регіону можна зустріти немало як працюючих, так і раритетних нафтових "качалок", але це, звісно, експонати пізнішої доби. Видобуток чорного золота в Бориславі триває і в теперішні часи, щоправда значно меншими оборотами.