Вартові (Watchmen)

Вартові (Watchmen)

[Це текст, написаний у 2014 та 2015 роках. І все ще актуальний сьогодні - особливо його друга частина.]

Переглянув стрічку "Вартові" ("Watchmen", 2009). Ця картина стала для мене вельми приємною несподіванкою — так само, як торік став "Кінг-Конг" Пітера Джексона, що його я теж подивився з чималим запізненням. (Власне, я не сподівався нічого нового від чергового "переспіву" Кінг-Конга, але добряче помилявся. Фільм Пітера Джексона є пречудовим.)

Щодо "Вартових", я чекав на черговий безглуздий фільм про супер-когось-чи-щось, який тримається лише на спецефектах. І вже на початку зрозумів, що помилявся у своїх припущеннях — і що далі, то більше в цьому переконувався.

У фільмі є Глибина, у фільмі є Думка. У ньому також є і Спецефекти — але стрічку аж ніяк не зведено лише до них. Ні, на противагу багатьом, дуже багатьом сучасним картинам, тут спецефекти є приємним додатком до Сюжету, засобом вираження Сюжету, а не самоціллю. Фінал несподіваний. Герої і круті, і людяні. Чого варті самі лише Роршах (такий собі незламний чолов'яга старого гарту, прямий, як шпала, людина без компромісів) та Доктор Мангеттен (що постає вже навіть не людиною, а істотою геть іншого рівня). У фільмі є жорсткість і похмурість, як у "Місті гріхів" ("Sin City"); захопливість, фантастичність і дотепність, як у "Небесному капітані та світі майбутнього" ("Sky Captain and the World of Tomorrow"); супергерої, котрі водночас є просто людьми, зі своїми чеснотами та вадами; круті спецефекти, вжиті доречно й до ладу.

Мої враження: фільм дуже гідний і потужний. Я би навіть сказав, що відтепер це для мене взірець подібних стрічок.

    * * *

Я ніколи не захоплювався коміксами. Задля знайомства надумав почати з найкращого. Купив "Пісочного чоловіка" ("Sandman") Ніла Ґеймана та ін. (збірку з перших 8 випусків). Не пройняло. Купив другу книгу (збірку наступних 8 випусків). Знову не пройняло. Подумав, що комікси, мабуть, не моє.

Аж ось тепер у продажу з'явилося чудове повне видання коміксу "Вартові" ("Watchmen") Алана Мура та ін., з додатковими матеріалами. Пригадую, мені вельми припав до душі фільм. А довідавшись, що стрічку знято за коміксом, я сказав собі, що комікс уж точно читати не буду. І от тепер, натрапивши на це видання, я зненацька забажав його придбати. І придбав. І не шкодую.

Комікс вартісний. І суворий. Як фільм, ба навіть більше. Особливо сподобався прийом "паралельної оповіді", коли репліки чиєїсь розмови подано на тлі подій, що відбуваються з іншими героями в іншому місці. Причому текст діалогів водночас пасує і до самої бесіди, і до візуальних картинок, подекуди перетворюючись на своєрідний каламбур. Але це ліпше побачити на власні очі.

Комікс, який не схожий на комікс. Комікс, який схожий на реальність.

Роршах. Я не уявляю "Вартових" без Роршаха — цього похмурого чолов'яги, на масці якого плавають Плями Роршаха (того Роршаха, що був швейцарським психіатром і психологом). Він сподобався мені у фільмі. У коміксі він сподобався мені ще більше.

Комедіант. А знаєте, мені спало на думку: це саме той типаж, який так потрібен зараз Україні. Так потрібен нині нам. При цьому він не є тією людиною, яку ви хотіли би мати за сусіда. Він не той, хто став би вам другом. Але він саме той, хто потрібен країні. Це непросто збагнути, з цим можна не погодитися — та хай діалог між Совою і Комедіантом промовить усе за мене:

(Нічна Сова) "Захисники? Від кого ми їх захищаємо?"
(Комедіант) "Від них самих."

(Нічна Сова) "Але ж ця країна розпадається.
Що ж сталося з Америкою?
Що ж сталося з Американською Мрією?"
(Комедіант) "Вона справдилася.
Ти саме на неї і дивишся."

А завершити мені хотілося би словами Роршаха. Цього "психопата чи святого" — проте Людини:

"Ніколи не впадати у розпач.
Ніколи не здаватися."

"Нічого. Відповіді будуть.
Не буває питань без відповідей."

"Завжди є надія.
Завжди, доки живий."

[2014, 2015]