Як ми на нуль попали. Частина перша.

Знаю-знаю, що то не літературна тема, але це крайній мій письменницький запис. Я місяць вже як цивільний, але писати нічого не можу. Може колись це переросте в книжку, але зараз таких планів немає. Тому поділюсь з вами, дорогі читачі та колеги по перу…

Як ми на нуль попали. Частина перша.

Одразу наголошу, що я не дуже пам‘ятаю, де я ставив підписи, тому будь-які збіги з реальними людьми обставинами та локаціями це чиста випадковість, відчепіться від мене дорогі всп, то авторський витвір уяви. Численні «то було не так» від моїх побратимів тому підтвердження.

Я промовчу про той факт, що тро в принципі не мали попадати на фронт. Промовчу, бо львівське тро (63-64 батальйон) кинули з автоматами на танки. Товариш казав, що дехто був без броні та касок. Результат прогнозований.

Я промовчу, бо війна. Бо повернувся живий і здоровий. Говоритиму потім.

Приїхали ми в Орестопіль на третю лінію. Поки доїхали – наші посунули орків на 30 км і лінія переїхала. Перед тим правда казали: один з нашої бригади вирішив висунути голову з окопу глянути на вибух від снаряда. Так ту голову і відірвало. Ну так ось: приїхали ми копати на третю лінію, а то вже не третя і ми не на фронті. По тобі вже не летить, тому ти спостерігаєш за градами, піонами, касетними й фосфором. Воно здалеку виглядає, як феєрверк. Міг би й переплутати. Але то все було здалеку.

Тож, мабуть, (я припускаю, а не стверджую) в погоні за орденами командування вирішило послати нас на першу лінію на підсилення. А що як приїдемо, а перша лінія перетвориться на третю. Гляди проканає.

Не проканало. Далі буде…