Атраменти

Книга закінчилася, а питання — ні.

Саме з таким відчуттям нерозкритості, навіть деякої незавершеності, я дочитала «Атраменти» Уляни Кривохатько.
Видавництво: tempora.publishing

Взагалі я нічого не очікувала від книги, бо це дебютний роман. Навіть сумнівалася, що вона мені сподобається, попри жанр «антиутопія», який люблю. Але і при такому розкладі книга розчарувала.

Що точно порадувало — так це те, що події відбуваються в Києві. Я його люблю. І мені тре’ побільше Києва в житті 😁

Отже, маємо Київ майбутнього, де на зміну в&йні прийшли прибульці — атраменти. З якою місією та планами вони прийшли — відчуття двояке, бо сюжетно було закинуто два гачки: один логічний, а інший передвіщав неочікуваний хід подій. Та щось у кінці я розгубилася.

Сподобалася вписана тема екологічності та правильності харчування. Хоча до неї також є питання. Бо демонізувати каву — то якось ту мач навіть для мене. А я п’ю її лише 1–3 рази на тиждень.

Якщо продовжувати розписувати сюжетні ляпи (на мою думку, бо, можливо, комусь то все дуже логічне), без спойлерів не обійдеться. А я хочу, щоб ви прочитали й зробили власні висновки.

Бо мій такий: усе найцікавіше залишили поза кадром. Відповідно, маю достобіса питань. Думаю, одне може похитнути досить сильно кінцівку…

Але це залишу для обговорень на книжковому клубі від svoyapolytsya та dnipro_bookclub_offline

Хто в Дніпрі — запрошую і вас на зустріч 😉

P.S. Проте одне питання мене сильно мучить: що таки сталося з вуличними собаками???