Як ми на нуль попали. Частина третя.

Майбутній кум теж вирішив пожартувати й в нічний наряд він поліз корчами. Я подумав, що його силует то вороже ДРГ. Він нехотячи підіграв і діалог був такий.

• Стій, хто йде?!
• Я.
• Хто я?!
• Я це я.

І пішов ближче. Як виявилось, патрон в патронник досилається за долі секунди й майбутній кум вперше стикнувся з тим, що йому в обличчя дивиться дуло зарядженого Ак-74 89-го року випуску.

Заради збереження лиця куму я перефразую наш наступний діалог.

• Гиря (то мій позивний), ти, чорт забирай, зовсім очманів?!
• Ще раз питаю, хто, трясця, я?!
• Кум твій, нахолєру, майбутній.

Колись він з цього сміятиметься…

Мабуть.

Ще раз нас привітали вночі. То я дізнався, коли Сергій прибіг з наряду і розповів про обстріл по нас. Перед тим він пірнув до Фурика в пивницю і виявилось, що там де вміщається один – спокійно влізають двоє.

Зранку розглядав уламки. Але свій перший обстріл я проспав. Навіть не чув. І розумію, що я не один такий, бо втрат не було. Плювала наша перша рота на обстріл. От так от.

Другу ніч я з сержантом вирішили не розраховувати на удачу і спати в більш безпечному місці. І щоб місце було безпечне вибрали спати біля поста. Там глибока яма з трубою для водовідведення. Тоді я розсудив, що в трубу ту фіг залізеш, ще й в броніку з автоматом. Але яма виглядала безпечною. Ще й, повторюсь, біля наряду. По любому хтось буде і розбудять.

Розбудили.

Етнічний росіянин Саня спустився з криками: «самальоти, бл*ть, прільот» і помчав на мене. О четвертій ранку особливо швидко вилізається зі спальника, забувається про каску й автомат і влітається в трубу, у яку я б в житті не заліз.

Влетів я десь на половину. Влетів би й далі, якби Саня не придавив мені ноги собою. Сержант зміг залізти лише до половини, я далі лізти не міг, бо Саніна голова м’яко розляглась на моєму стегні, а бронік придавив ноги. Гавкнуло далеко, бо не було уламків, але чув як розсипається земля. І гавкнуло раз, бо наступні десять хвилин ми ніяк не могли вилізти з тієї труби. І ще десять хвилин ми курили й ржали. Потім нас пів дня називали, як не водопровідниками чи братами по трубах. Хоч не Маріо з Луїджі й на тому дякую.

Далі буде…