Не Бенедьом єдиним. Франкове слово.

Щиро вірю, що всі 28 розчудових авторів, які підписані на цей акаунт і ще кілька десятків зверху зараз активно читають «Борислав сміється» або і вже дочитали та пишуть свої талановиті мешапи (ну бо всі 3 штуки мені ще ніхто не надіслав). В процесі багато хто висловлює цілком справедливе обурення, що йому підсунули незавершений твір. В якості компенсації хочу запропонувати ще декілька текстів І. Я. Франка з його так званого бориславського циклу, які мій геніяльний земляк таки подужав довести до пуття.
«Boa Constrictor». Повністю той же сетинг, але фокус зсувається на Германа Гольдкремера. Нам подають його біографію з самого дитинства: зростання, становлення, гонитва за грішми і внутрішня боротьба з власними демонами. Також значно ширше розкриті персонажі Рифки і Готліба.
«Борислав» (оповідання): кілька історій з життя ріпників (включно з приквелом про Івана Півторака), об'єднаних безнадією, моральною деградацією і гірким фатумом, приправлені елементами містики, горору і темного фентезі, від яких волосся стає дибки. Куди важча атмосфера, аніж в "Борислав сміється". Хочете правдивого жаху? Вам сюди.
Загалом, як на мене, Франка можна любити чи не любити, але писав він збіса правдиво і талановито. Його тексти як традиційне бойківське вишитя: так густо, так вперто забите темною ниткою, аж майже не видно за нею полотна, але поміж тої безпросвітної жалобної барви вшиті поодинокі ясні зірочки, які на такому сумному фоні красуються особливо виразно. Бо темне — то неродюча кам'яниста земля Підгір'я, а ясне — то її поодинокий, так тяжко виплеканий врожай. То вишиті душі похмурих неговірких бойків, схильні бачити і творити красу там, де її і зовсім не видко, і любити ту безплідну черству землю так, як ніхто не вміє любити.
Тож пропоную відкрити тут таки дискусію щодо творчості Франка загалом і бориславського циклу зокрема. Висловлюйте свої враження від прочитаного, а ми доєднаємось!