Процес створення оповіді.

Гарна цитата. Дійсно, у важкі часи творчість є тим інструментом, що допомагає висловити накопичене, те, що кипить в середині, те від чого підгорає, те, що душить, стоїть грудкою у горлі і душить, душить, аж поки не випишеш, не віддаси. Тому нема нічого такого у тому, щоби виписати свій біль у текст. Це дуже важливо і потрібно в першу чергу для себе самого. А далі вже залежить від самого тексту, показувати його іншим, чи лишити по далі від чужих очей, адже деякі такі історії занадто особисті. Водночас найсильніші твори — то завжди про накипіле особисте. На прикладі пісень того ж Майкла Джексона "Earth song", "We are the word", "They don`t care about us", "You are not alone". Або квіни "I Want to Break Free", "show must go on", Богемна Рапсодія та ін, із драматичним, але сильним фіналом "Mother love". Або "Numb" неперевершеного Честера... Я можу довго писати такі приклади, бо слухаю багато різножанрової музики українською, англійською, іншими мовами (окрім язика). Прикладів багато насправді і за межами музики, в будь-якій галузі мистецтва. Це далеко не завжди прям особистий досвід, часто це пережиті і прокручені через себе рефлексії, а також досвід людей, які навколо нас живуть своє життя. Щось тут, дрібку там, пазлік за пазліком, так і складаються історії у цілісну картинку.

Мені подобається цей фаталізм: що б ти не писала — хоч ельфів, хоч кіберпанк — все одно в результаті вийде твоя автобіографія.

А по іншому не вийде )))

У мене завжди, навіть у наймиліших, козі, лайт історіях — все одне вліплю комусь з героїв драматичний бекграунд, де він малим бачив, як розбійники вирізають його село. Бо не можу просто так узяти (тут фейс Бороміра) і не всунути щось таке. Ото хіба коли жорстке обмеження по віку читача (наймолодший дитячий) - ото тільки там вдається стриматисть 😅 Навіть якщо я стрималась і в твір таки цей трешак не вставила, він все одно там є, у моїй уяві і у вирізаних частинках 😈