Ширі (Верблюжа шапочка)

Всім привіт.
Сьогодні я хочу продовжити тему жахливих страт давніх часів, та додати до своєї колекції ще один вірш на цю тему.

Ширі

Жахлива доля чекала на тих, кого жуаньжуани (союз кочових тюркомовних народів) забирали до себе в рабство. Вони знищували пам’ять та особистість раба страшним катуванням – надяганням на голову жертви широчіні (верблюжа шапочка). Зазвичай ця доля чекала молодих хлопців, захоплених в боях.

Страченого на кару голили та натягували частини з шкіри верблюда на голову. У цьому виді їх відвозили подалі від людних місць, щоб ніхто не почув їх несамовитих криків, і кидали там у відкритому полі, зі зв’язаними руками і ногами, на сонці, без води і без їжі. У живих залишалися одиниці, а решта гинули не від голоду і навіть не від спраги, а від нестерпних, нелюдських мук, заподіяних всихаючою верблюжою шкірою, яка стискалася на голові. Невблаганно стискаючись під променями палючого сонця, широчіні зціплювала, голену голову раба як залізний обруч. Вже на другу добу починали проростати поголені волосся мучеників. Жорстке і пряме азіатське волосся вростало в шкіру верблюда, в більшості випадків, не знаходячи виходу, волосся загинались і знову йшло кінцями в шкіру голови, завдаючи ще більші страждання. Вже через день людина втрачала розум. Лише на п’яту добу жуаньжуани приходили перевірити, чи вижив хто з полонених. Того хто залишився живим лікували й залишали рабом, їх називали манкуртами - людиною без пам'яті.