Чистота жанру.

Для мене «чистий жанр» це щось нудне, шаблонне, як різдвяна романтична комедія — бачив одну, вважай, бачив усі)) Коли знаєш заздалегідь усі прийоми та сюжетні повороти, той іще горор для творчої особистості, ахахах😁 Сподіваюсь, що навіть якщо воно й існує, мені на очі не трапиться🙈

стати "чистим" письменником, це одне з кіл літературного пекла 😈

Здогадуюсь, про якого автора мова🙈 А загалом, "чистота" жанру - то щось ефемерне і не знаю, кому потрібне, адже це аж ніяк не робить історію захопливою, цікавою чи оригінальною. Тим паче про жоден "чистотаметр" в літературі, на щастя, не чула. Тобто, як виміряти - хз. Добре, що я не переймаюся принаймні про це, коли пишу свої "шедеври"))

виміряти? от потрапити в збірку чистокровного критика 😆 хай бережуть мене вищі сили від такого твої "шедеври" це реально ШЕДЕВРИ я наприклад кайфую від читання і озвучки твоїх світів, і дякую за це)

Ой, то дійсно добре, що не потрапили🙈 Триматемемось власної "нечистої" позиції й одне одного 🤗

Ота ілюзія канону створена задля обмеження інших... Ваш приклад фінальних збочень показує яскравішу живу ідею та епічну комічність людського світосприйняття, краще ніж сто класичних кнжок. Так тримати!

дякую дякую) але от як автор, я на літературній ниві трохи більше двох років, і я ще багато не знаю, і ще більше не вмію. та й жанр котрий я обрав в нас як мінімум незнають, а як максимум зневажають називаючи автора(мене) хворим виродком(але мені це приємно, значить пишу вірно) благо при можливості відвідую заходи з сучасними українськими письменниками, чи якщо доля геть всміхається з закордонними. тому от мені і цікаво як все і чому? чому наприклад Карлтон Меллік котрий працює в жанрі бізаро такий популярний в себе на батьківщині? а в нас дивляться як на божевільного після робіт в цьому жанрі 😵‍💫 чому покійного Джека Кетчама злякався сам трясця Кінг 😬 назвавши того "найстрашнішою людиною Америки" прочитавши його роман "Дівчина з будинку навпроти" я хочу більше знати про свій жанр

Кому та чистота треба? Це як чистота раси :)

ну певним авторам як виявляється потрібна) може це просто комплекс якийсь?

На претензії щодо "чистоти" можна відповісти просто: "ви так кажете, ніби це погано". Тобто, чому вважати це недоліком? Навпаки, гарна історія містить різні елементи. Жах можна показати одночасно зовні героя (навколишні події) та всередині героя (його переживання та страхи). І що, другий підхід перетворює це на психологічну літературу? Це те саме, що спроби впихнути окремо взятий музичний гурт в окремо взятий музичний жанр/напрямок. Але майже жоден гурт не працює суто в межах одного напрямку, завжди є або елементи чогось іншого, або суміш напрямків. Більше того, ми намагаємося поставити воза поперед кобили. Як з'явилися жанри? А отак, що спочатку хтось щось створив, а потім інші розумники вирішили: а давайте щось таке називати по-одному, а щось інакше називати по-другому. А тепер ми чомусь беремо оті от рамки, створені розумниками, ніби ці рамки є щось матеріальне й об'єктивне, навічно закарбоване в часі й просторі, і приміряємо ці рамки до того, що створюється зараз. Тобто, тепер ми стали вважати, що рамки є першоосновою, хоча самі ці рамки з'явилися лише як певне узагальнення. Але ж людська думка не стоїть на місці, і твори мистецтва стають інакшими, більш складними, віддзеркалюючи сучасність. З'являються нові жанри, як реакція на ці зміни - але наші "розумники" ніби цього не помічають, і все ще прирівнюють свої кам'яні скрижалі до квантових процесів усередині адронного колайдера. Якось так.

та так і кажуть : "це погано" бо не так як в нього

Словосполучення *Чистий жанр* викликає особисто в мене асоціації з чимось затхлим, нафталіновим та грубо забитим в рамки. Час рухається, люди (автори) разом з ним. Самі жанри змінюються, набуваючи нових ознак та відмовляючись від старих (до голови приходить те, як у кінематографі чистий нуар плавно перейшов у нео-нуар; вже практично інший жанр, проте продовжує ідейно) А в музиці як? Скільки видів металу, року. І всі такі різні. Це не означає, що класика повинна бути сьогодні забута та проігнорована. Однак враховуючи скільки ВЖЕ творів написано у всіх країнах усіма авторами, щоб реалізувати щось свіже, потрібно таки виходити за межі класики. Стосовно питання що робить горор горором - на мій погляд, відповідь проста. ВІДЧУТТЯ ДИСКОМФОРТУ. Цим і я керуюсь. Коли читаю, коли пишу. Тілесний, психологічний дискомфорт. Або огида, або липка тривога. От прочитав - стало херовато. Зачепило десь щось всередині. Неприємно от стало. Незворотність, фатальність. Якось читав, що яскравим маркером горору є те, що зі злом важко боротися. Герої рятуються, а зло - сильніше. В тім, є ж і survival horror якщо ми до ігор звернемося. І тут ми знову повертаємося до чистоти/не чистоти жанрів ;) Чистий горор це було б нагнітання заради нагнітання. Це як чиста еротика. Вже порнуха. Горор може мати й гострий сатиричний компонент, висміювати в певному сенсі людські слабкості й інші вади. Внутрішні. Інколи й зовнішні. У горорі може бути елемент романтичної історії (головне тут не скотитися в дарк романс)... З фантастикою себе горор добре почуває (привіт перший Термінатор та перший Чужий)...

в мене "чистий жанр" викликає асоціацію з нацизмом чистим може бути героїн

Мені траплялася публіцистика, побудована на спогадах і спостереженнях науковців та все ж зі значною частиною суто наукового. Було дуже цікаво читати). Чи це науковий текст, коли факти перевірені і джерела вказані, коли спостереження достовірні? Чи все ж крок вправо від нудного викладення — і все, це вже не наука? Жанровість — це конструкт, спроба умовно категоризувати твори за сюжетом і якимось елементами. Якщо цих елементів багато — то тут вже на розсуд автора, в якому жанрі він бачить власний твір. І звісно ж, з ним можуть бути незгодними якийсь читач, Кокотюха, літературний критик номер 1, критик номер 2 (незгодний з критиком номер 1 принципово), видавець і продавець у книжковому магазині, в якого закінчилося місце на поличці)

Насправді всі ці жанри не існують в об'єктивній реальності. Це такий собі умовний поділ в літературній спільноті для полегшення сприйняття. І поділ на ці жанри завжди буде суб'єктивним. Бо де одна людина буде бачити одне ,інша буде доводити протилежне. Чистий жанр - це як кінь у сферичному вакуумі - добре для теорії, але завжди буде викликати дискусії в реальності

та але от там була мова що є тільки чорне і біле все решта не має права на життя)

Тут не має суперечності )) В світі дальтоніка - обмежена гама кольорів. Чи означає це ,що і в світі їх не існує? Їх не існує тільки в розумі цієї обмеженої певними фізичними вадами людини. В літературі ж це не проблема фізичних вад , а бачення. Тому кожен сам обирає ,що йому до вподоби - чіткий ,простий біло-чорний світ , чи складний, багатокольоривий )). Бо і те, і те є реальністю . Тією реальністю, яку людина сама собі створила.

та але нав'язувати свою реальність, зневажаючи чужу? це як мінімум треба бути жирним тролем

Не обов'язково - це можна робити по різному. Знецінюючи ,зневажаючи, висміючи чужку думку. Через так звану "культуру скасування ". Інтелектуально, зверхньо ,витончено. Тролі цілком можуть виглядати, як повітряні ельфи.

еге ж або ельф з душею троля

Щось мені підказує, що пан Кокотюха все ніяк не може відрізнити жанр від сюжетної лінії. Історичний роман, не припиняє бути історичним романом, якщо у ньому ще показують розвиток романтичних стосунків між персонажами. Під жанр "горор" може взагалі потрапити, що завгодно, що лякає, бо жанр-це загальні правила гри. Горор-це те, що лякає, або викликає внутрішній осад. Крапка. Це жанр, який напрямлений на те, аби лякати (чи лякатиме, чи ні-питання десяте, це все дуже індивідуально). І не важливо, як він це робить. Якщо ви написали твір, який не лякає (і яким не планували лякати), але є темним за антуражем, то горором він вже не буде. Це буде містика, темне фентезі, ще щось, але точно не жахи. Питання у тому, що зараз гризуться прибічники класичної школи жахів та всі, хто працює з різновидами чи намагаються створити щось нове, ламаючи канони. Я, наприклад, за чітке розділення підліткових жахів від дорослих. Мене до стобіса дратує, коли на якомусь конкурсі (самвидав, видавництво-пофіг) зазначають лише:"Без надмірної крові та жорстокості". Та дайте ж нормальне рейтингове визначення. На яку аудиторію працювати, чорт забирай? Психологія підліткової літератури працює інакше, ніж у молодіжній чи у дорослій (навіть якщо без жорстокості та крові). І без жорстокості у тексті можна написати так, що твій твір людину об землю вдарить. Трапилася мені тут нещодавно повість Сергія Гридіна "Іграшка". Чудова річ. Молодіжна серія, підліткова література. Але... Неприхованої жорстокості (не тої, яку розписують чи смакують, а просто голої, буденної і дріб'язкової) там достобіса. Наприклад, є сцени де дитину лупить мати-алкоголічка, де діти цькують один одного в інтернаті, де бабця калічить каменем безхатнього пса, де підлітка примушують жебракувати та намагаються підсадити на наркотики. Так от, якщо так замислитися, то від чистого нуарного трилера, її відділяє лише фінал. При цьому всьому-це все ще підліткова література, бо такий у неї літературний орієнтир. За жанром-драма, безсумнівно (хорошо там мало). А от все решта... Гадаю ланцюжок зрозумілий: різновид літератури-жанр-піджанриві різновиди, які витікають із сюжетних ліній. Короче, от і думайте. )

пан кокотюха певне не може протверезіти от і пише якусь муйню про чистоту більш ніж впевнений що якщо розібрати його якусь книгу до гвинтиків, то "чистого" жанру там буде не більше ніж цнотливості у вуличної хвойди

У мене на робочому столі якраз з нового надходження лежить його книжка. От просто з вередливості. Якраз для такого розбору.

ого маєте час та натхнення?)

Маю майже дві з половиною години добиратися додому з роботи. Нудьга людей ще й не до такого доводила.

ніфіга собі мені в іншу область на роботу менше часу йде....

Взагалі оця чистота мені трохи попахує літературною євгенікою.

з легким ароматом нацизму/фашизму