Як ми на нуль попали. Частина сьома.

Як ми на нуль попали. Частина сьома.

Приїхали за нами аж під вечір. Ми догрузили решту речей і залізли самі. Колона рушила. Рушила спокійно. По нас не стріляли. Лише раз вдалині я побачив як по небу розсипається білий фосфор. Ніби світла хмара, яка не падає. Це було б красиво, якби не пекло, яке могло творитись під тією хмарою.

До штабу, далеко від нуля, ми потрапили вночі. Там на перекурі я почув від штабістів закиди одне одному в стилі: сцикуєш воювати – пиши рапорт!

Стало навіть смішно. У мене у відділенні є Кузя, який вже писав рапорт. Перед тим він спровокував мене на бійку і коли попрощався з двома зубами (а я отримав новий рубець на руці через ті самі зуби) поплескав мене по плечі, сказав: дякую, я хочу додому. І спокійно пішов показувати побої та писати рапорт. Він захотів назад.

Тому я тихо засміявся з гордих бравад штабістів. Кузю тоді поставили перед фактом: поїдеш-поїдеш, але не до мами, а років так на вісім у в‘язницю. Бо треба знати, де кладеш підписи. Кузя думав недовго і вирішив повернутись до своїх військових обов‘язків.

• А де ми хоч знаходимось? — запитав тоді в них.
• Там де ми маємо бути, – гордо відповів один зі штабістів.

Захотілось його вдарити, але розбивати ще праву руку об чужі зуби я не хотів.

Якщо чесно, в Гуляйполі було спокійніше, ніж біля штабу. Було якось тихіше. Там ніхто не волав. Там не було бравад (крім Толіка і Генерала, але краще вже так ніж паніка), не було такого страху. Там був нуль.

Далі буде…

P.S. Знаю-знаю, задовбав вже з цими уривками. Завтра фінал історії. І вкотре нагадую, (особливо для всп) що будь-які збіги з… ну ви в курсі.

#зсу #тро #івандурський #ivan_durskyi #збройнісилиукраїни #територіальнаоборона #всебудеукраїна