Чому нам подобаються ті чи інші книжки?

«Балуваний» блог
Щонайперше хочу подякувати усім творцям цього чудового порталу! Він затишний, дружній і цілком наш. Приємно! Усім тепер його раджу :)
Оце читаю АРКУШні твори з різними емоціями, й у голові вертяться всілякі роздуми. Що логічно, бо література на те й призначена, щоби викликати емціої й збурювати мозок. І захотілося би почитати різні думки з наступного приводу.
Скажіть, а у вас буває так, що ви не можете пояснити, чому вам подобається чи не подобається той чи інший текст? Чи буває так, що є два твори, написаних у вашому улюбленому жанрі, на вподобану вами тему, зрозумілими та схвалюваними вами засобами – а ставлення до кожного з них ви маєте часом кардинально різне? Або навпаки - автор обрав далеку від ваших звичних переконань тему, але вам цікаво?
От, я, до слова, не люблю чтиво з надміром деталей. Ще зі школи звикла пропускати гарні описи природи по три сторінки й повертатися до подієвого потоку. Але згадується «Фелікс Австрія», де, як на мене, важать більше описи, аніж, власне, сюжет, і деталізованість створює об’ємні картини: запахи, звуки, предмети, люди – все це ніби постає перед внутрішнім зором й поглинає увагу. Деякі інші тексти подібного типу теж «заходять» без логічного пояснення.
Ну або є твори про те, як головній героїні щастить прямо не по-дитячому. Здебільшого це викликає відчуття цілої бочки меду в роті – надто солодко, надто нудко. Але окремі тексти читаєш так, що за вуха не відтягти. І якщо в частині з них ще можна виокремити гачечки, що чіпляють, то в інших взагалі незрозуміло, які такі магнітики змушують читати до гепі-енду. Пояснюєш собі це хіба що якістю, цілісністю тексту, що, як морська літепла вода, лагідно гойдає тебе на своїх реченнях-хвильках.
Чи ви чудовий аналітик, і кожен текст вміло препаруєте, хвацько розкладаючи його на плюси й мінуси?
Буду рада вашим коментарям. Зі святом!