А чи не є Тигролови шароващиною?

Що ж, цей тур у нас наразі протікає мляво. Можливо, всі втомились, а може і справді невдало обрали книгу.

Тож, які є ознаки того, що ми сьогодні називаємо "шароварністю" в тексті?
Найперше, вкрай ідеалізоване зображення всіх українців без винятку. Вони всі сильні, вправні, вольові, сміливі і так далі. Тоді як представники інших груп виглядають на їх фоні чи то деградованими чи неповноцінними (навіть якщо автор ставиться до них доброзичливо, як до тубільців Сибіру).

До слова, давайте придивимось, якими саме якостями наділяє автор своїх позитивних українців, та якими словами характеризує. Найперше, йдеться про силу, а також близкість до природи, до сфери інстинктів, певну навіть дикість. Ну, ми це бачили в неоромантизмі початку ХХ століття в багатьох літературних традиціях. Парадоксально, але зараз чи не найкраще знають американську типу Лондона чи Купера. Але писали таке і в нас, при тому як комуністи так і націоналісти, в своїх симпатіях до сили і дикості вони були підозріло схожі. У німців була потужна подібна традиція, яку зараз не надто згадують з очевидних причин.

І власне ті штампи, якими писали про це у нас (непереможний, але дикуватий козак, що розсікає по степу без сорочки, відьма-берегиня з чарівними лікувальними травами, сивочолий гетьман.... ем, вибачте це не туди). Багряний ці штампи бере і привласнює, хоча він творчо їх обробляє, переносить на новий грунт, вписує в сучасні йому реалії.

Далі, Багряному можна закинути формульність сюжету і відсутність глибини. Себто амбівалентності. Іншими словами вийшов текст плакатний і навіть трохи пропагдистський. Він би і був таким в альтернативній реальності в якій Україна дивом змогла б здобути повноцінну державність в 1940і. Хоча, заради справедливості це досить хороший текст для цього жанру, в ньому є набагато гірші. І звісно, варто тримати в увазі, що в ту епоху подібні пригодницькі тексти-агітки писали представники всіх націй. Було б навіть упущенням, якби у нас теж такого не було.

А ще мені хочеться згадати як Шевельов називав шароващину. Він собі в 50і придумав злий та вдалий термін "нацреалізм" по аналогії з "соцреалізмом". Підозрюю в діаспорі воно не прижилося саме тому що зле і вдале та чудово описує багато з діаспорних спроб писати жанрову літературу. А не в діаспорі хто того Шевельова читав, а шкода.

Не знаю чи Шевельов називав десь твори Багряного "нацреалізмом", але точно міг би. І як ми бачили за діло. З іншого боку це тоді нацреалізм якісний, так десь як "Собор" Гончара це відносно якісний соцреалізм і в такій якості є частиною нашої літературної історії.

Ну і звісно, я був би радий називати частину нашої жанрової сучасної літератури нацреалізмом теж, бо воно зрештою академічніше і точніше ніж "шароващина".

Тож, бачте "Тигролови" текст ніби простий, але має напругу в контексті навколо себе. І я думаю саме цю напругу і варто актуалізувати в мешапах.