Роздуми

Я рідко пишу вірші, але якщо спитати інакше. Чому я обираю віршовану форму? Іноді ідея закоротка для оповідання. У мене був вірш про взуття, що ожило, і запсувало роботу начальнику (так само як до того псували підлеглі), от той випадок як раз. Тут є міні-поема сатирична про Лаврова. Знову ж таки, написати її поповіданням - було б коротко і брудно, а так вельми гостро і... сатирично, пардонте за тафтологію

<<Через, що ви почали писати вірші?>> Питання в тому, а що таке, власне, ті вірші. Рима? Тоді почав писати у школі, коли змушували читати класиків, а я з них знущався переінакшуючи... Або ні, навіть у дитячому садочку, коли дражнилки вигадував. Але ж вірші це не тільки і не стільки рима, як вміння побачити у буденному щось яскраве, дорогоцінне і передати цей образ кількома словами. І ми це часто робимо у розмовах, навіть не помічаючи цього. В цьому плані можна сказати, що писати вірші людина починає тоді ж, коли починає говорити. А потім у більшості мовлення поступово вироджується до суто утилітарного процесу. <<Ви пишете про себе чи про інших, або фантазуйте?>> А хіба можливо писати про себе ігноруючи інших? Або писати про інших ігноруючи себе? <<Що для вас означає займатися творчістю?>> Займатися творчістю для мене означає займатися творчістю.

Щоб люди отак от з нічого відповідали на такі запитання, настоювати варто на цитрусових скоринках і бажано щось міцне. Після третьої чарки автори самі розкажуть. І про вірші і про творчість і всі історії, ще й зупинити не зможете))) А от наполягати дійно не варто.

Підтримую :D

Я дивлюся, служба в ЗСУ змушує Вас все частіше вдаватися до гумору. Стережіться, так і до романтики докотитесь))

Тут мав бути гомофобний жарт, але я утримаюсь))