Я почала писати «Імперію забутих душ» ще в далекому 2025 році — рівно 1 рік, 2 місяці та 6 днів тому. І ось нарешті довгоочікуваний фінал, який приніс і неймовірну радість, і легкий смуток.
І як я взагалі змогла перенести цю історію на сторінки? Вкласти у мільйон символів? Важко повірити, що я це зробила.

Проте, дивлячись на пройдений шлях, я розумію: найбільше вражає не обсяг написаного, а те, що книгу читали.
Ця історія не загубилася в нетрях Аркуша, не стала забутою. Мені справді пощастило, адже я жодної миті не відчувала, що пишу "в стіл". Мене підтримували всі — рідні, друзі, а особлива подяка Ritter Ka та Бін Ді (Террі Норд) за те, що коментували та вірили в мою історію.

З чого ж все почалося?

З мого захоплення всесвітом Warhammer 40,000. Я обожнюю цей світ та його пантеон.
Не вкрала, а надихнулася: я запозичила концепцію Бога-Імператора та ідею емоцій, якими живляться боги. Але на цьому все. Далі був політ фантазії та кропітка робота над розробкою власного світу. Мій робочий стіл був завалений чернетками: безліч заміток на листах А4 (щоб були перед очима), купа списаних сторінок у блокноті + файли на ноуті, аби нічого не забути.

Я прагнула створити максимально логічний світ із чіткими правилами, але і не без своїх таємниць.

Наступний крок — вибір обкладинки.

Моєю головною помилкою було те, що спершу я почала викладати книгу на Букнеті. Коли рейтинг впав нижче позначки 1300, я була в паніці. Питала в блогах: чому?
«То все твоя обкладинка, потрібно поставити закохану пару», — казали «добрі» люди. І я її змінила.
Але потім зрозуміла: моя історія — не про кохання, не про романтику. Новою обкладинкою я вводжу людей в оману.
Зрештою я помахала Букнету рукою і перейшла на Аркуш зі своєю улюбленою, «тією самою» обкладинкою.

Візуалізація

Протягом усієї роботи я свідомо не показувала героїв, щоб кожен із вас міг уявити їх по-своєму. Але тепер, коли історію завершено, я нарешті поділюся своїм баченням Адама, Ноеми та Сальвії.

Плани

Перечитавши перші розділи, я побачила їхні слабкі місця (і їх там ціла купа). Ба більше — я раптом збагнула, що починаю цуратися власних "дітей-розділів". Тоді ж я зрозуміла, що їх потрібно підтягнути до того рівня на якому зараз я знаходжуся. А за цей рік я відчутно виросла як письменниця (я навіть не побоялася цього слова).
Переписувати історію не буду (сподіваюся на це) — лише відредагую, додам необхідних описів.

І останнє, але не менш важливе

Щиро дякую Аркушу за те, що дав можливість знайти свою аудиторію.
Дякую Лізі АСЛР за те, що завжди підтримували.
І величезне дякую всім своїм читачам ❤️

Я не кидаю писати. Я лише йду на деякий час, щоб покращити свою історію.