Мої гугл-запити-це готовий вирок: темний бік написання детективів та трилерів

Кажуть, що історія пошуку в браузері може розповісти про людину все. Чи принаймні, дуже багато. Якщо це так, то мені краще нікому не показувати свій комп'ютер. Бо якщо його відкриє випадкова людина (або, не дай боже, поліція), мені доведеться дуже довго пояснювати, що я не маю злих намірів-я просто пишу трилер.
Жанр детективу зобов'язує бути прискіпливим до деталей. Читач не пробачить помилок у медицині або малих знаннях законів чи типів зброї. Якщо вже вліз у цю тему-потрібно довести справу до кінця якісно. Тому іноді підготовка до наступного розділу виглядає як підготовка до реального злочину. Я навіть маю цілу книжку з криміналістики, в яку можна піддивитися, коли потрібна достовірність, при скоєнні вбивств моїми книжковими злодіями. (При тому, що я сама медик).
Писати трилери-це постійно балансувати на межі між "як це зробити красиво" та "як це працює насправді". Іноді витрачаєш декілька годин на вивчення методів вбивств або калібрів зброї, щоб описати одне речення або абзац. Але саме в таких дрібницях народжується довіра читача. Бо знавець на таких деталях, типу лікаря, юриста або мисливця, відразу закриє книгу, відчувши брехню. Тому, вивчення таких моментів, займає більше часу, ніж саме написання розділу.
Тож, колеги-автори, я впевнена, що не я одна стикалася з подібними думками. Розкажіть, який ваш запит у браузері є найбільш "підозрілим"? Та, чи бувало вам ніяково, коли ви шукали щось занадто специфічне для сюжету? Пишіть у коментарях, буде цікаво дізнатися!