Флібустьєрська правда

Всім привіт. Зараз буде майже сповідь старого пірата. Папуга здох ще у 2010 році. Некомплект функціональних кінцівок і поганий характер в наявності

Вирішив написати цей пост, тому що авторам реально корисно знати, як працює піратство в інтернеті. Особливо в частині "чому ваші тексти, швидше за все, у відносній безпеці". (спойлер: ні. технічно, якщо текст є у мережі він уже вкрадений. Але є нюанси, про саме ці нюанси нижче)

Чому виникла думка написати такий пост
Є у мене сусід. Назвемо його... Ахмед (ім'я змінив). Людина порядна, освічена, добра, дуже наївна, і специфічна. Англійську мову знає на рівні носія, але має зуб на усе і усіх англомовних (не безпідставно, але зараз це не має значення).
Ну і до того талановита. Пише наукову фантастику - щось схоже на Уільяма Тенна із характерним таким східним колоритом. Пише суто для себе і викладається на власному сайті, який зробив сам собі у році 2004 (і з тих пір ніяк не змінював).
В якийсь момент мені набридло ламати очі, тож спросив у нього дозволу стягнути той текст собі у Kindle. І, як знав...

— Тобі можна. — відповідає мені Ахмед с цілковито серйозним виразом обличчя — Уявляєш — нещодавно негарні флібустьєри вкрали мій текст і виклали десь в поганому перекладі англійською. Це тому що я там на Трампа пародію написав.

Звичайно, мені більше нічого не залишалося, окрім як сказати то, шо від мене хотіли почути

— Це тому що тебе визнали. Ти дуже талановита людина.

Ахмед розцвів. Я пішов додому і ще хвилин десять тихо ридав у подушку. Це просто свято якесь для мого специфічного почуття гумору З ніжності. Чесно.

Хвилинка пояснень

Як правило, середній автор уявляє піратство приблизно так: десь у темному підвалі сидить людина в балаклаві (або це не балаклава, то просто принтер так заправляла, лол). Перед нею - три монітори, кава і текст не аби кого а аж цілого hieDansLaColle67 (Сподіваюсь такого ніка не існує). Вона його читає. Вдумливо. Робить нотатки. Думає: "Боже, це геніально, я це вкраду і викладу у себе". Потім акуратно копіює, перекладає п'ятьма мовами і розповсюджує по всьому інтернету, люб'язно залишаючи нікнейм автора, бо світогляд цього ще невідомого світові ноунейма занадто небезпечний для того, щоб лишатись в одних руках.

Насправді ж пірат — це втомлений адмін з VPS за п'ять баксів і скриптом який він знайшов на гітхабі.

Сценарій перший: килимове бомбардування.
Якщо у сайту є дірки в захисті (а вони є майже завжди) парсер просто викачує все підряд. Це не вибірково. Це не "о, цікавий автор". Це "о, є сайт".
Один запуск скрипта і в мішку все, що було на платформі за останні п'ять років. Ваш роман. Чийсь недописаний фанфік. Технічне оголошення адміністрації про планові роботи. Коментар "дякую автору" під чужим текстом. Все.

Сценарій другий: точкове полювання.
Буває. Коли стягнути все не так вже й просто, стягують точково. Але рідко і з однієї причини - трафік. Якщо книжка реально топ, добре гуглиться, має велику живу аудиторію її можуть стягнути окремо.

Бо піратські сайти заробляють не на літературі. Вони заробляють на рекламі казино і таблетках для потенції. І якщо ваш текст приносить людей - він цікавий.
Якщо не приносить - він, нічого собі, нецікавий. Навіть якщо він геніальний.
Ринок байдужий до генія без аудиторії. І пірати теж.

Окремо про переклад
Так, буває. Інтернет місце хаотичне.
Але от уявіть собі: хтось бере маловідомий текст маловідомого автора, перекладає машинним перекладом на мову з перенасиченим ринком де графоманів більше ніж зірок на небі, і викладає це кудись. А нашо робити стільки зайвих рухів? З якою метою? Яка тут монетизація?
Це приблизно як їхати торгувати кригою в Арктику. Технічно можливо. Практично.... робити таке заради максимум 100 умовних кліків "завантажити" з економічної точки зору рішення дивне🙂

коли я бачу маловідомого молодогокрасівого автора який голосно гуде...

...що негарні пірати цілеспрямовано вкрали саме його текст,
я просто згадую свого друга і сусіда. Усміхаюся в бороду.
Даю людині необхідну увагу і кажу те, що від мене хочуть почути.
Бо є ще одна закономірність яку я помітив за роки роботи з контентом: Якщо текст маловідомого автора з аудиторією умовно сто читачів раптом "точково вкрали" і "переклали" і "виклали", то варто поставити собі просте питання: а хто взагалі знав що цей текст існує?
Бо парсер не знав. Він не гуглить. Він не читає літературні блоги. Він не стежить за молодими талантами. Якщо і зачепило то разом з "колегами"
А от сам автор знав. І друзі автора знали. І акаунти автора на інших платформах теж існують.
Я нічого не стверджую.
Просто за довгі роки флібустьєрства помітив: найзагадковіші витоки в інтернеті дуже привертають увагу. І автор їх напрочуд швидко знаходить. З дивовижною точністю. З першого пошуку. Наче знає де шукати.
Дивний збіг. Буває. 😏

Висновків не буде.
Сподіваюсь що заспокоїв авторів. Більшість книжок у відносній безпеці. Спіть спокійно. Пишіть далі.
Працюємо. 👋