Чому одні книги хочеться читати, а інші - ні?

Якщо спростити, то є два погляди на світ.

 Перший : що матерія породжує свідомість.  На цьому стоїть сучасна наука та більшість сучасної інтелігенції, і письменників в тому числі.

  З цього погляду - для того, щоб писати якісно, щоб твої твори читали - потрібно працювати над вдосконаленням письменницької майстерності, закручувати інтригу, шукати нове, незбагненне  - те що ніколи не писали до тебе. І так  далі. Не буду в це заглиблюватися.. Про це багато написано розумними людьми...
  Але як показує досвід, досягти успіху таким чином доволі складно. А втриматися на такому рівні, ще складніше.

  В одному з коментарів мене назвали" дивним", ніби не з цієї планети. І це було правильно підмічено.  Бо я маю інший  погляд, який є доволі "маргінальним" згідно панівної наразі інтелектуальної парадигми.
   Моя позиція в тому, що саме свідомість первинна - і саме вона є тою "живою водою", яка оживляє матерію, яка надихає нас, яка чіпає, яка не залишає байдужим.  Саме свідомість формує Реальність. Саме вона робить для нас життя, стосунки та й твори солодкими...

 І беручи до уваги це бачення  - для написання хорошого твору - окрім письменницької майстерності (без неї теж ніяк)  потрібно максимально, як кажуть, "вкладати душу" у твір.  Скільки ти вклав своєї "живої свідомості" - настільки твір і чіпає, настільки він, якщо і не подобається, то принаймні не залишає байдужим.
 Саме тому, я собі пояснюю, чому часто нові автори пишуть дуже хороші, а майстри  - хоч, і якісно з точки зору літератури - але нецікаві для читача твори.  Новачок "вкладає душу", а майстерний ремісник штампує хоч і  інтелектуально  довершенні , але " бездушні "  твори,

Все, вищевикладене  є суб'єктивною думкою автора, і не  претендує на Істину в останній інстанції.