Історія однієї фрази

Деколи ми вносимо у свою творчість частинку себе чи щось зі свого життя, оточення. І це буває риса характеру, зовнішність, кинута персонажем фраза. Про одну фразу сьогодні й поговоримо.

Мені було тоді 19-20 років. Я навчався в інституті та зустрічався з однією дівчиною. Це було кохання! Дійсно кохання, адже я вважав її найкрасивішою і найкращою, попри безліч недоліків, як зовнішніх, так і внутрішніх. Але це я зрозумів пізніше, тоді я цього не помічав.

Я називав її Єнотиком. У її зовнішності були риси, що нагадують цього звірка, а тонкі кисті із гострим манікюром були просто копією лапок єнота. Ні, ну будемо чесні, чому багато чоловіків називають своїх дівчат «зайченятами» та «кицями», але при цьому ігнорують інших тварин? Чим єноти, хом'ячки, морські свинки, скунси (чисто зовнішність, вони реально красиві), качконоси та інші гірші? Геть дискримінацію у тваринних порівняннях милих серцю жінок! До речі, в моєму оточенні є дві дівчини, яким я дав теж не стандартні прізвиська: одна лисеня, інша вовченя.

Але повернемося до Єнотика. Є й інше прізвисько, відоме у вужчих колах, і воно вірніше підкреслює деякі якості цієї дівчини, але сьогодні зупинимося на Єнотику.

Взаємини із нею були складними. Вона була норовливою і впертою дівчиною і я, зізнатися, часто поступався їй. У неї були складні стосунки з матір'ю. Її батьки були у розлученні, але змушені були жити під одним дахом. Як ви розумієте, це не сприяло добродушній атмосфері вдома. Може, тому чи з іншої причини, але в нас часто спалахували скандали. Причому часом на рівному місці. Тривали вони недовго і постійно закінчувалися однією фразою Єнотика: «Можеш бити». Промовивши це, вона заплющувалась і стискалася, ніби готуючись. Може, вона була мазохісткою, не знаю… ні, знаю! Хоч ми з нею розлучилися після півтора року стосунків, ми продовжували навчатися в одній студентській групі й у нас були спільні знайомі. Саме ці знайомі мені й розповіли, що після навчання вона зійшлася одним хлопцем, котрий її регулярно б'є. Тож, швидше за все, вона цього хотіла. Можливо, на підсвідомому рівні. Але зараз не про це.

Після цієї фрази наші скандали стихали. Я просто обіймав Єнотика, і ми мирилися. І щоразу я думав, що це не правильно. Ні, я не збирався бити її. Але мені хотілося розставити всі крапки над і. Так і з'явилася у моєму мозку одна фраза. Я думав, що скажу їй при наступній сварці, але потім знову мовчки обіймав. Так тривало до кінця відносин, і запасена фраза не була вимовлена мною. Її потім сказав мій персонаж.

• Мадам, - з усмішкою промовив Палич, - у мене є два принципи: я не б'ю жінок і не брудню руки о лайно. А ось жінка ви чи лайно, вирішувати вам!

Зрозуміло, для повісті «Літери на білому тлі» (https://arkush.net/book/3408) фразу було змінено. Я не звертався до Єнотика на ви, і не говорив їй мадам, але давайте будемо чесні, інакше Палич не міг відповісти сучці.

Ось так, не сказане нами у реальному житті, вимовлятися нашими героями. Може, вимовивши я тоді цю фразу Єнотику, наші стосунки закінчилися б раніше і з меншими втратами для нервової системи. А можливо й ні. Хто знає.