Про важливість і силу Слова. -2. Історичний.

Продовження. Перший блог тут https://arkush.net/blogs/17802.

Ця частина - написана під впливом історії про падіння Єрусалиму в 70 році нашої ери й коментарем пана Химерного, де він цитував відомого українського "духовного авторитета":

"Не вірю в силу слова я, а вірю у силу 3,14здюлєй" (с)"

І абсолютною більшістю людей ця теза розділяється - бо, мовляв, варті уваги лише справи, а слова - це полова...

Але порожні слова - лише у звичайних людей, які не надають їм значення. А в інтелектуалів, а тим більше "духовних лідерів" вони не просто несуть глибокий сенс, вони змінюють життя людей і цивілізацій.

Для простої людини - це складно зрозуміти, тому звернемося до історії, де все стає очевидним.

Початок першого століття перед юдеями стоїть вибір кого відпустити :

Незрозумілого проповідника, який говорить незрозумілі абстрактні речі, на кшталт : "підстав другу щоку", "полюби ближнього і ворога свого", "Кесарю - кесареве, Богові - Боже". Ісуса Назарянина - який зрадив їх очікування і не захотів стати "месією -визволителем" від римського гніту та політичним лідером, що мав виборювати незалежність країни та віри - від римських язичників. - з однієї сторони.

та Ісуса Вараву - зелота і секарія - типового представника "єврейського "визвольного підпілля". Який зі зброєю в руках активно боровся проти римських поневолювачів, що відповідало тогочасним народним очікуванням від Месії-визволителя.

Як всі вже знають, народ вибрав, за підказкою фарисеїв "активного діяча та месника ",замість "незрозумілого пацифіста та балабола"

І що тут такого скажете ви? Це давно всім відома історія.
А цікаво те, куди привів юдеїв цей вибір пізніше, через десятки та сотні років.

Активна агресивна боротьба зелотів без врахування співвідношення сил та ресурсів, висуванння агресивних, але недаликих лідерів привела до багаторчної війни, римська армія черговий раз увійшла в Юдею і взяла в облогу Єрусалим.

Хоч зелоти хоробро оборонялися. Всередині Єрусалима спалахнула жорстока громадянська війна між різними фракціями самих зелотів. Радикальні угруповання зелотів спалили міські склади із зерном, щоб змусити євреїв не думати про капітуляцію, а воювати до кінця.

«Голод пожирав цілі сім'ї... Кімнати були повні жінок і дітей, які помирали від виснаження, а вулиці міста — трупами старих. Молодь блукала як тіні... У кожному будинку найменший натяк на їжу провокував жорстоку бійку, і найближчі родичі виривали шматки один в одного...» писав історик Флавій

Траплялися навіть випадки канібалізму власних дітей.

Але Єрусалим впав. І був повністю знищений. Фактично від нього залишилося кілька веж та шматок стіни - тепер відомої, як стіна Плачу.

Загинуло більше мільйона юдеїв. Близько ста тисяч були продані в рабство.

А євреї втратили на дві тисячі років можливість мати державність і були розсіяні по світу.

Що з послідовниками Христа ?

Згідно з істориком ранньої Церкви Євсевієм Кесарійським, коли єрусалимські християни побачили наближення римських військ (ще під час першої невдалої облоги Цестія Галла у 66 році), вони згадали слова Христа, залишили місто і переселилися за Йордан, у безпечне місто Пелла. Завдяки цьому жоден християнин не загинув під час кривавого штурму 70 року.

Справдилися його передбачення

Коли побачите Єрусалим, оточений військами... тоді ті, що в Юдеї, нехай тікають у гори» (Лк. 21:20-21)

Більше того в 398 році - християнство стало офіційною релігією Римської Імперії.

Тобто незламна в могутньому плані військова міць РИМУ капітулювала перед ІДЕЄЮ. А християни вийшли в ній на керівні ролі.

Якщо перефразувати класика - "то сила 3,14дюлєй, програла силі слова".

Підсумовую: ЗЕлотам здається, що слова та ідеї - неважливі, бо все вирішує груба сила. ЩО НЕ ВАРТО ДУМАТИ, ПОТРІБНО ЛИШЕ ДІЯТИ. ТАКИЙ СОБІ, ОФІС ПРОСТИХ РІШЕНЬ. Але проходить час - і будь-яка груба сила ЗЕлота програє й опиняється на смітнику історії. Бо правильний ДУХ та СЛОВО, завжди, на довгій дистанції переможе грубе невігластво....

Одразу перепрошую в усіх християн - не мав за намір образити чиїсь релігійні почуття - постать Христа розглядаю тут суто в історичному контексті, виносячи за дужки його постать, як духовного провідника...