7. Підозрюваний в квартирі

https://arkush.net/book/3738/7

— Вам кого? — мовила вона хрипким, але водночас милим голосом, змірявши Гармаша, залишаючи напівпритомний кульбіт очима.

"Так, напевно, її мати вчила, коли до дитсадка вела", - подумав Олег.

— Здрастуйте, а я навіть і не знаю... Ви секретарка? Тобто, що я, ви точно дворецький... Стас удома? — проковтнувши слину, спитав він, зазираючи поверх дівчини до квартири.

В кишені куртки Бурова вібрував телефон. Швидше за все, у цей момент Андрій крокував увесь в крові до відділення поліції, де безпорадно повз Орлов, де ревла швидка допомога, а позаду гавкав пес на мертве тіло дивного безумця. Вода в душі шипіла, а Буров чистив картоплю ображено бурмочучи під ніс. У цей момент тільки коту було до лампочки проблеми всесвіту, її вміст диких тварин під назвою — людина, і як годиться, після смачної вечері він сидів на стільці й вилизував лапи. Ніхто й гадки не мав, що сталося і поки Буров невдоволено смажив картоплю
Оля спромоглася оглянути квартиру. Буров навіть дозволив завітати до "святая святих" — в кабінет справжнісінького "детектива". Ось саме в цьому приміщенні й повинен працювати справжній слідчий. Кабінет у відділенні поліції наразі справляв враження тимчасового притулку. Домашній кабінет вміщав шикарний антикваріатний стіл, шкіряні крісла, безліч полиць з теками й ту саму магнітну дошку на котрій вже висіли фотокартки вбитих і підозрюваних. Зараз список підозрюваних очолював Станіслав Вулик. Його дівчина пам'ятала, і в її невеличкому світогляді той таки не справляв враження монстра-вбивці. Він був неприємним, здатним на погрози, але точно не психопатом. Поки Буров смажив картоплю, Оля заради сміху намалювала Станіславу Вулику вуса й чекала, поки ця витівка буде оцінена.
Ця витівка Бурову не одразу прийшлася до душі, але згодом то додало лише легкості, адже погляд різко був прикутий до фотокартки з вусами.