Буковскі добряк

– Чи не хотіли б ви завітати й випити горнятко чаю та просохнути?
– Леді, ви даєте тямки, що в нас нема часу навіть труси підтягнути?
– Труси підтягнути?
– ТАК, ПІДТЯГНУТИ НАШІ ТРУСИ! – зарепетував я й пішов геть під стіну дощу.

(Post Office, 1971) Чарльз Буковскі

Почав перечитувати цей роман з однієї причини — я вже місяць як листоноша. І Буковскі все передав досить точно. Тобто, вся пошта у світі багато у чому схожа. Це собача робота, але цікавий досвід. Та блог не про це.

Читаючи Буковскі, і оскільки нема нових перекладі, то вже перечитуючи його, я вкотре переконуюсь, що він був доброю і чуйною людиною.
Весь "бруд" який ми шукаємо і знаходимо у його текстах це спроба говорити про наболіле. Про те, що його обтяжує й мучить. Це захисна реакція, це рефлексія через талант і через письмо.
Він так любив своїх героїв, що писав про них максимально відверто і брудно. Принаймні про себе він писав саме так. А як інакше, треба ж спочатку полюбити себе, щоб навчитись любити інших (з усіма їх недоліками).
Хочете писати брудний реалізм, чи то пак неореалізм? Тоді станьте добрими та чуйними і полюбіть себе. А ще — попрацюйте серед простих людей, або якийсь схожий експірієнс.