Nota III

Я не розумію людей. Сьогодні настав цей день — я чи зламався, чи світ пішов іншою дорогою, а може, просто зрозумів, що моє «чуття» людей було самохибою.

І світ не розумію, а до цього — щось розумів: одразу згадав шепіт високих беріз уночі, влітку, років п’ять тому.

Кажуть, люди точних наук складні для розуміння. Не погоджуюсь.

Що думаю — говорю. Хочу збрехати — підбираю ідеальну систему. Що обіцяв — зроблю. Що не обіцяв — можу не робити. Орієнтири: гуманізм та «не нашкодь».

Все просто.

Мабуть, сам обираю людей, у яких може не вистачити мужності, чесності чи інтелекту для красивого спільного спілкування. Навіть для: обманіть мене красиво, елегантно, так, щоб я не зрозумів і захопився самою технікою, якої не помітив.

Бачу — і немічні криві дзеркала!

Як казав учень у приступі паніки біля дошки: «Я не знаю! Я нічого не знаю, не розумію..!»

І в мене так. Знаю лишень, що дуже болісно й гірко відчувати самотину та невідповідність слова — ділу; діла — слову.

Взаємній красі.

Красиво тоді шуміли берези й, пригадав, тополі...