Знайомство з персонажем: "красивий хлопець сидів на дереві"

Дисклеймер перший: я аматор, який любить літературу і має думки. Сперечатися можна і навіть вітається.

Дисклеймер другий і важливий: усі приклади "як не треба" нижче згенеровані нейронкою. Навмисно. Бо за кожним реальним текстом є жива людина — і розносити чужі тексти публічно без згоди автора як мінімум некрасиво. До того ж тут здебільшого про саме явище, на якому "страчують" майже всі автори-початківці. (по секрету: автор цього блогу не виключення і таке робив. Стидно) А нейронка стерпить. Поки що.

Отже. Відкриваєш текст. Перша сторінка. І одразу:

"Михайло був високим струнким чоловіком тридцяти двох років з темним волоссям і сірими очима. Він був добрим, але замкнутим. Важке дитинство наклало відбиток на характер."

Дякую.
Тепер питання: чи цікавий мені тепер Мишуня як персонаж?

Ні разу.

Бо я вже все про нього знаю. І мені вже байдуже, шо з ним станеться далі. Ми познайомилися, як на співбесіді. Резюме отримано. Мишуня, я тобі передзвоню.

Миша, всё переписываем, у тебя скучное лицо, тебе никто денег не даст (с)

Є таке поняття — show don't tell. Показуй не розповідай. Одна з тих літературних аксіом, які всі, наче, знають, і майже ніхто не виконує. Як правила дорожнього руху. Як поради лікаря. Як обіцянки собі на Новий рік.

Різниця проста:

"Він був грубою людиною." — дякую, записав, далі.

"Він не привітався з касиркою. Нагавкав на когось у черзі щоби швидше було. Вийшов не зачинивши двері." — о, я його вже знаю. І він мені вже не нравиться. І це мій висновок а не авторський.

Читач який сам дійшов до висновку — вірить йому. Читач якому висновок повідомили — приймає до відома і забуває. Разом з Мишунею і його важким дитинством.

Окремо — зовнішність. Чи треба описувати, як виглядає персонаж? На мою думку — тільки, коли це щось говорить про людину, а не просто заповнює сторінку.

Не можу не зазначити: не знаю, чому, але кожна друга героїня сучасної прози руда. З очима які можуть бути зеленими, сірими, бурштиновими, фіалковими, кольору морської хвилі, мокрого асфальту, ранкового туману і бабусиної печал ~~ дідусевої несподіванки, лол~~ і іноді змінюються за пару абзаців що теж щось має означати. Спойлер: ні.

"Її очі кольору осіннього неба дивилися на нього з невимовною тугою."

Стоп. Осіннє небо буває сірим, блакитним, помаранчевим на заході і майже чорним перед грозою. Яке саме? І чому туга? Може вона просто не виспалася.

Очі — це очі. Вони бачать. Іноді кліпають. Характер людини розкривається не кольором райдужки а тим що вона з цими очима робить. Дивиться в підлогу коли бреше? Це характер. Колір — ні.

І одяг. Окремий жанр страждань.

"Вона була одягнена у витончену сукню кольору пильної троянди яка підкреслювала її тендітну фігуру."

Я не знаю, що таке колір пильної троянди. ~~Тут був абзац, як у мене сталася екзистенційна криза від того, як мені показали дві однакові рожеві фарби і спитали, яка краще. Затер, бо нашо це тут. ~~ Я читач а не модний критик. Мені байдуже, в шо вона вдіта, якщо це не впливає на сюжет.

Якщо вона в робочому одязі йде на побачення — це характер. Якщо він одягнув чужий піджак — це деталь, яка працює. Якщо вона просто "у витонченій сукні" — це просто сукня. Пильна. Трояндова. Нікому не потрібна.

І наостанок — найскладніше.

Світогляд персонажа.

Найпоширеніша пастка: автор створює персонажа який думає і говорить так само як сам автор. З тими самими цінностями, тими самими висновками, тією самою правотою.

Це не персонаж. Це автор у костюмі.

Хороший персонаж має власний світогляд. Який може суперечити світогляду автора. Який може бути незручним, спірним, навіть огидним. І автор має поважати цей світогляд — навіть якщо особисто з ним не згоден.

Бо якщо не поважає — виходить карикатура. Персонаж який існує лише щоб бути неправим. Щоб програти в суперечці. Щоб довести авторську точку зору від протилежного.

Читач це відчуває одразу. І перестає вірити і персонажу і автору одночасно.

Персонаж має право бути неправим. Але не має права бути нецікавим.

Мишуня з сірими очима і важким дитинством — нецікавий. Навіть якщо він абсолютно правий у всьому.

А у вас є улюблений персонаж чий світогляд суперечить вашому — але ви все одно не могли відірватися? Або навпаки — персонаж який мав би бути цікавим але лишився картонним?

Несіть своїх (і не дуже) почвар у коментарі. 😄