Aedificium crystallinum

Мені подобалась моя кімната. Всю юність поклав на її возведення. Сам дез Ессант, переконаний, зомлів би від дивини.

Нічого окрім кришталя, небесно-блакитного скла, таємничо-зеленого, іноді — пристрасно-червоного; прозорого; витонченої порцеляни та дзеркал. 

Стіни, стеля, підлога, меблі, фурнітура... Все-все-все...

Зимовий сад. Літній сад.

Релікварій!

Витончені лінії, вигини — філігранна робота — мистецтво, яке однаково ламало на кольори світло сонця, місяця й зірок. Дивина! Говорили про незручність, крихкість, умовляли взяти інші матеріали. Ні! 

Нещодавно я почав різатись о гострі кути, сколи. Кров ніколи нікуди не дівається, рани не загоюються.

Скривавлено-вільний, без дому; дез Ессант, переконаний, зрозумів би. Будь-який шлях: у монастир або у шинок; до товариства падших або до товариства богеми — можна все й неможна нічого. 

... Спомин, що поруч зі мною: мертві блідожовті квіти троянди у кришталевій шкатулці, квіти, які загинули раніше, ніж я, у тому домі.