Ignis

Дім мій згорає. У моїх скляних очах віддзеркалюються і іскри, і палаючі шматки, що падають, ніби салют. Хто підпалив, я не знаю. Боже, як тепло, пекельно. Може, я — не пам'ятаю, може, хтось інший — не бачив. 

В очах — все палає. Горить — догоріло. Не кричу, допомоги нема. Хто знає про цей дім? Ніхто. І я погано знав,  хоч і жив.

Остання стіна впала. Порох.

Тут нема чого більше робити, краще потім підійти.

Через три роки: акації, верби, квіти, трави — незліченні. Красиво...