Синдром першокурсника

Вітаю, дорогі мої хлопчики й дівчатка, леді, джентльмени, пані та панове, сфери і серихи, серуняки і серухи.
Завтра перше вересня. Багато хто, знаю, і серед аркушат теж, щойно вступив до вишу. Вітаю щиро. Це чудово. Це важливо. Бажаю вам хороших викладачів, цікавих пар і достатньо кави щоби через все це пройти.
І окремо бажаю вам того що описано нижче. Бо це теж важлива частина освіти. Можливо найважливіша.

Є в житті людини прекрасний період.
Ти вже не школяр, якому кажуть: «вивчи параграф і не став зайвих питань», але ще не дорослий, який на запитання «що ти думаєш про природу істини?» відповідає:
— Тобі шо, нема шо робить?
Назвемо цей період синдромом першокурсника.
Не хвороба. Не вада характеру. Не привід викликати санітарів.
Нормальна стадія розвитку організму.
Приблизно як зміна зубів, тільки замість молочного ікла випадає впевненість, що дорослі щось розуміють у житті.

1. Симптом перший: Велике Відкриття
   Людина дізнається щось нове.
   Не просто нове. Нове Нове.
   Наприклад:
   — світ складніший, ніж здається;
   — історію пишуть не тільки переможці;
   — мова впливає на мислення;
   — існує класова структура;
   — існує несвідоме;
   — автор може бути ненадійним оповідачем;
   — держава має інтереси;
   — реклама маніпулює;
   — у слові «дискурс» сім літер.
   У цей момент у голові щось клацає.
   Господи. Воно ж все пов'язано. Людина йде додому іншою.

2. Симптом другий: імена

На певній стадії першокурсник перестає говорити власними словами.
Він більше не каже:
— Мені здається, люди іноді поводяться дивно в групах.
Ні. Тепер:
— Як слушно зауважив Дюркгайм…
За Дюркгаймом слідом у чат заходять Фуко, Бодріяр, Юнг, Лакан, Маркс, Ніцше й один нещасний Гайдеггер, якого людина поки що сама не зрозуміла, але вже привела.
Особливо небезпечний момент — перше знайомство з автором іноземною мовою.
Після цього не можна просто сказати:
— Я читав Камю.
Треба якось непомітно вставити:
— В оригіналі, звісно.
Ніхто не питав. Але тепер усі знають.  Це важливо.шоб розуміли: не собачий х не аби хто.

Організм росте.

3. Симптом третій: відкриття дурості людства

Приблизно на третьому місяці стається найстрашніше.

Першокурсник розуміє: навколо майже ніхто цього не знає.
Люди ходять на роботу, одружуються, ходять за пивом і навіть не читали того абзацу, який учора повністю змінив тобі життя.
Як?!
Тут виникає короткий, але яскравий період просвітництва.
Хочеться пояснювати. Усім. Таксисту, бабусі, однокласнику, який просто написав «привіт», коту. Кіт, до речі, реагує найздоровіше. Він дивиться секунди три й іде жерти.
а далі відбувається найцікавіше:
Після появи перших знань мозок природно намагається зрозуміти, де тепер його власник перебуває у світовій ієрархії.
Учора ти був просто Петя. Сьогодні ти Петя, який читав Кафку.
І виникає спокуса непомітно поділити людство:

1. ті, хто розуміють;
2. ті, хто поки не розуміють;
3. ті, хто читають не те;
4. ті, кому вже, мабуть, нічого не допоможе. (найбільш поширена група)

4. Як синдром проходить

У нормі — сам.
На щастя, цей стан зазвичай лікується наступним семестром.
Там дають ще книжок. Людина читає далі.

І кожна наступна книжка не додає їй впевненості, а потроху відгризає попередню.

Спочатку:

— Я зрозумів, як влаштований світ.

Потім:

— Здається, я зрозумів один механізм.

Ще трохи:

— Тут усе залежить від контексту.

І нарешті настає академічне просвітлення:

— Хрін його знає. Треба дивитися.

Вітаю. Ви одужали. Тепер можна спокійно читати складні книжки, не повідомляючи про це випадковим перехожим.

5. Чи треба лікувати першокурсника

Боже збав. Не треба сміятися з людини за те, що вона захопилась знанням. Це ж чудово. Так, вона сьогодні пояснює вам Ніцше між салатом і котлетою.
Так, учора пояснювала квантову фізику після одного ролика.
Так, через тиждень, можливо, відкриє для себе семіотику, і тоді краще десь заховатися і пересидіти кілька тижнів.
Але це хороший процес.
Людина будує собі картину світу.
Спочатку великими незграбними мазками.
Потім навчиться дрібніше.
Гірше не той, хто в дев'ятнадцять років бігає й кричить:
— Я ВСЕ ЗРОЗУМІВ!
Гірше, якщо у п'ятдесят він усе ще кричить те саме.

6. Техніка безпеки

Якщо синдром першокурсника трапився з близькою людиною:

– не бийте по голові; навіть, якщо сильно хочеться
– не відбирайте книжки;
– не кажіть «поживеш — зрозумієш», бо це страшенно бісить і, що найгірше, іноді правда;

періодично запитуйте:

— А як ти сам це розумієш?

Це дуже корисне питання. Іноді після нього людина мовчить. Мовчання — прекрасний симптом одужання.

Якщо ж синдром виявили в себе — теж усе нормально.

У мене для вас новина:
майже кожен, хто достатньо довго чимось цікавився, колись був цим першокурсником.
Навіть той поважний професор, який тепер дивиться поверх окулярів.

Колись він теж сидів на кухні о другій ночі й пояснював нещасному товаришу, чому вся західна цивілізація неправильно зрозуміла Платона.

Товариш хотів спати. Цивілізація вижила. Професор теж.

7. Висновок

Знання — прекрасна штука.

Перша закоханість у власні знання — теж.

Головне, щоб роман із власною ерудицією з часом перейшов із фази «дивіться, ми разом» у нормальні зрілі стосунки.

Коли вже не треба всім показувати фотографії, бо ви й так знаєте, що кохаєте одне одного.

Всіх обійняв.

Першокурсників особливо.

Вони скоро стануть другокурсниками, і тоді їм буде соромно вже за зовсім інші речі.

Остапе