Авторський вигул тарганів у творчості.

Тема цього посту давно назрівала у бесідах з одним молодимкрасівим
Зачепилися за думку, що у кожної людини є темна сторона яку час від часу треба вигулювати Давати іноді волю, коли займаєшся творчістю - відображати. Ну чи просто займатися онлайн-гопнічеством, но то не моє. Я вобше сказав, що нєнєнє, ти шо, нема у мене ніякої темної сторони, нєнєнєнєнє

Насправді доречніше вже світлу сторону шукати, лол сама велика задниця починається, як справа доходить до роботи.

Перфекціонізм, параноя, синдром самозванця. Мої вірні супутники. Назавжди. На роботі це називається професіоналізм. Я пишу прискіпливі простирадла в email з таблицями ризиків і посиланнями на CVE. Колеги закочують очі на "[CRITICAL] Re: Re: Re: Re:" і радіють що працюю з дому. ще більше б вони були раді якби мене на пенсію спровадили, но це вже не до мене питання, я і сам хотів відпочити

Але формально я правий. Краще перебдіти ніж потім пояснювати з винуватою мордою, що parce que l'univers en a décidé autrement і шо з каждим може случиться, каждий може обоср...

Специфіка така: нонстопом крутити сценарії катастроф на кілька ходів вперед з поправкою на ідиотизм ну дуже біложопих і компетентних і ніхрена не нейровідмінних колег (сам себе похвалив за політкоректність на цьому моменті). А потім у більшості випадків ображаюся на те, що не знадобилося.

Синдром самозванця гиденько шепоче: «А раптом ти просто тупий, ніхрена не відстрелюєш і тебе терплять чисто з поваги до стажу»

Корисна думка. Змушує перевірити ще раз. А потім ще. І контрольний.

І от кожного разу думаю: може я просто параноїк? Може час переглянути своє ставлення чи таблеточки якісь попити.

І щоразу як тільки допускаю цю думку — стається курвіяда.

Буквально. Пару разів перевіряв очевидні речі і знаходив. Один раз інцидент відбувся саме тоді коли мене там не мало бути. А я був, того шо отбитий на всю голову.

А потім починаються сни. І добре якщо це просто дохлі тварини. Хоча теж приємного мало. Як правило, я там когось ненароком до смерті забив і стою в крові і методично прошу викликати поліцію.

Або ж мушу спостерігати як колеги собі то руки ріжуть то кишки випускають то очі виколюють. Причому такі що абсолютно врівноважені позитивні люди. Бр-р-р 😊

Раз вже від цього позбутися не можу — піддам це осміянню. За заповітом Лао Цзи.

Спробував перевести оцевотвсе у гумористичний чорногуморний ключ. З любов'ю і повагою до персонажа — бо він не ідіот і не псих. Він просто професіонал якому надто добре відомо що може піти не так.

(Спойлер: все.)

Сетинг замінив свідомо. Бо читати про шизу в її першозданному вигляді — заняття сумнівне і не дуже естетичне. А от запакувати це мислення у стильний старовинний світ, де люди розважалися як могли за відсутністю мультиків і тирнету говорять складними словами і методично прораховують наслідки — це вже можна читати. І навіть із задоволенням.
Викладку тут завершив, тому від щирого серця раджу буду дуже радий зворотньому зв'язку, посилання дам в кінці поста, якщо цікаво.

Самотерапія? Та напевно...

І ще одна річ яку я раптово зрозумів.

У книжках майже завжди видно темний бік авторів. Не спеціально не навмисно — воно просто просочується. Автори люди творчі а отже... ну скажімо так, психічно неоднорідні. Таракани є у всіх. У деяких — розміром з курку. У особливо обдарованих — з курку в обладунках і з власною ідеологією. Свідомо чи ні випущені погуляти провітритися на сторінки чергового роману. І при читанні навіть можна зрозуміти який саме таракан герує.

https://arkush.net/book/46838