ЧОМУ ВАЖЛИВО ЧИТАТИ? Частина 8

Останній, сьомий пункт я визначила як: «культурне надбання»

Дуже багато інформації про наших предків — слов’ян — загубилося назавжди через винищення інформації. Тобто ми обмежені у знаннях про наше коріння, звичаї, культуру.

Раніше я не надавала великого значення цьому, але коли захоплювалася Таро, то зрозуміла одну річ: ми так багато знаємо про кельтів і скандинавів (що й коли вони святкують) і досить мало — про слов’ян та їхні традиції.

Але навіщо ходити далеко? Я б із задоволенням почитала спогади наших прабабусь про Голодомор і Другу світову війну, але їх, як на мене, майже немає.

Дуже невеликі клаптики інформації про життя як таке. Хоча журналісти й дослідники назбирали достатньо інтерв'ю, фактів тощо.

Років із десять тому я дізналася, що одна моя викладачка з університету написала книжку. Книжку про свої спогади часів Другої світової війни. Їй тоді було близько 10 років.

І знаєте що? Її спогади дали мені більше уявлення про війну, ніж сотні фільмів.

Також ці спогади показали моє рідне місто із зовсім іншого боку. Я відчула, як воно змінилося за всі ці роки, як виросло, розкрилося.

Вивчаючи історію Дніпра, я дізналася, як проходив Голодомор на його територіях. І навіть не можу передати свого здивування від того, що моє існування — це неймовірно щасливий випадок.

Мені подобається, як зберігають національну пам'ять євреї. Стільки мемуарів, автобіографій, художніх і психологічних книжок, фільмів...

А вірмени? У них неймовірної краси меморіал, присвячений геноциду, який вчинила Туреччина понад 110 років тому. І вони плекають цю пам'ять, передають із покоління в покоління, не дають забути. Нікому.

Мені хочеться, щоб зараз ми писали якомога більше. Не просто документували події й факти, а розповідали свої історії. Показували буденність нашої сьогоднішньої трагедії.

І хочеться, щоб ми більше не мовчали, а говорили. Розповідали про всі геноциди, які пережив наш народ. Ділилися цим не тільки між собою, а кричали на весь світ.

Привертали увагу.

Щоб наші нащадки знали, крізь що довелося пройти їхнім предкам. І не повторювали наших помилок.

Тож так, книжка — це ще й культурне надбання, яке показує не лише ерудованість населення, а й буденність життя.

Чим більше будемо писати, друкувати, поширювати — тим складніше буде знищити нашу історію.

На цьому я завершую цикл дописів про важливість читання.

І хочу запитати:
✨ Чи сподобалася ця серія дописів?
✨ Які б ще пункти ви додали до цього списку?