Комора Казкаря 1.2: Сім нот, Зюскінд, та сфера, де Джіпіті вже переміг.

Усі ми знаємо, що музику писати просто.
Свербить у голові мелодія. Нова, свіжа, барвиста. Або ж, просто ідея, котру хочеться втілити. І у середині вже не втримати. А запишу но я її. Аби не просто мати змогу відтворити
Аркуш до рук та записуєте. Кожен знає ті сім нот з дитинства. До, ре, мі, фа...
Що важкого?
Таааак, стоп!
Ну, і як ви гадаєте, що побачить на тому аркуші мій друг з філармонії?
Візьмемо мене, (а кого ж ще?), за приклад.
Я обожнюю музику. Не просто слухати. Я тримав у руках багато музичних інструментів. Але у них мене більше цікавила механіка, як не дивно.
Проте, це як до мене.
Ви любите музику писати?
Я от - не вмію.
Щось знаю, але як дійде до написання багатошарової композиції - я обома спіймаю.
Пробував щось у ФЛ студіо робити, щось на клавішах та гітарі вмію. Бути на перкусії, або вокалі мені було зручніше. Інструменти завше під рукою, якщо ви розумієте про що я.
То до чого я.
Ну, от знаю я ноти. Навіть, щось трохи більше, аби Суно пояснити достатньо.
Я експериментував з нейро-мережами, як з творчим інструментом.
Зручні, але недолугі, поки що. Не вистачає точності виконання. Ніби, коли пишеш одні ноти, а ця фігня грає інші. І у цілому не знайома з композицією. Імпровізує щось, на рівні туц-туц, але вправно.
Митців воно, у такому стані не замінить. Так. Може щось. Іноді щось цікаве. Проте, не саме те, що я прохав.
Я зробив рок-оперу до першої книги. Дві обкладинки. Для Бурі окремо(вона поки на аудіокнизі), і для Квітки(обкладинка саме).
Досвід був цікавий.
Вірші я писав сам. Рулив усе сам, наче. Але це компроміс зі своїм творчим баченням.
Лудоманія у спробі витягти щось схоже на картинку в своїй голові.
Так, можна підвищити шанси. Навчитися задавати точні вказівки та завдання.
Просто. Легко.
І не треба контрабаса за собою тягати туди, куди навіть дружину не потягнеш :)
Читали, до речі? Контрабас Зюскінда.
Чи з'їли б ви печінку флейтиста, котрий фальшивить?
Любов до музики, що межує з божевіллям. Або вже стала однією з його гострих лез.
А музика породжує цілі жанри, що оспівують літературу, чи тісно у нії вплітаються.
Жанри? Ні, я зараз не про Метеліків, котрі від Ктулх "пачему я на ній, так двінут".
Гібрид музики та літератури - пісня. Усе просто і банально. Те, що вже не просто стало частиною повсякдення. Це фон життя.
Зараз - ми оточені мистецтвом, котре пройшло нейро-мережний фільтр.
Думаєте, що я про коряві пісні та літературні пшики? Ні) І не про картини з трьома пальцями.
Я про банальне, миттєве та приємне. Про те, що ми вживаємо багацько та з задоволенням.
Так-так. Лисий з бразерс вам всміхається з екранів ваших чорних дзеркал.
Так. Я саме про це. Швидкий дофамін, наш маленький ескапізм та щоденне задоволення.
Тонни задоволення.
І Джіпіті вже давно там, як інструмент виробництва.
І коли я кажу про Джіпіті, я маю на увазі усі їх. Нейромережі. Від гуглівського Креміні, до китайського ДіікСіік.
Так, вони роблять контент, котрий ви поглинаєте. Плюєтеся про те, що Джіпіті ніяк не годиться як творчий інструмент. Робите про це картинку у Геміні. І в мережу)
Ніяких танців зі шрифтами, розмірами і іншим.
"Додай до цього надпис"
Усьо.
Виробники фотошоп зробили свої продукти безкоштовними.
Так, я про меми говорив...
А що до музики та до чого тут сім нот?
Ну, от знаю я сім нот. І що?
Я й алфавіт знаю.
І що? ;)
Я знаю не лише алфавіт, але й можу речення писати.
А можу спробувати писати щось більше, аніж просто речення.
Спробувати - узяти до рук гітару. Не означає, що одразу вийде. Але музику ви можете робити вже зараз. І для цього не обов'язково струни смикати. Хто сказав, що стара трембіта не ударний інструмент? :)
Головне питання є не тому, що ви можете. А те, чого ви прагнете. Для чого ви до рук гітару узяли? Промацяти, посмикать, постукать.
Так може вийти музика. Дивились Август Раш?
А можна й ноти вивчити. Яка різниця, якщо ви прагнете мелодії?
От, де мистецтво?
Ні, воно з цього лише починається. З прагнення створити композицію, а не просто текст.
Справжня магія там, де ми вчимося. Бо перешкоди різні. Хтось бореться з поганим баченням композиції діалогів, а хтось с дислексією.
І не факт, що першому буде легше.
Просто в кожного будуть свої виклики.
Далі буде...
Якось, так-ось.