Сюжетні прийоми в трилерах, які нас дратують (або змушують читати до ранку)

не люблю коли ці прийоми використанні чисто "бо теорія каже, що треба".. а так абсолютно спокійно ставлюсь до шаблонних тропів і ходів... якщо автор майстер, то в його руках все працюватиме на користь твору і все сприйматиметься читачем "як і мало бути", якщо твір для автора чисто поганяти понти, що він письменник, ну або глюкануло, що так і є, то я взагалі не знає, що може врятувати його твори.. якщо тільки це не фанфік, бо там все простіше і можна виїхати чисто за рахунок героїв. якщо говорити виключно про запропоновані варіанти, то: - ненадійний оповідач - обожнюю... це найкраще, що може бути, для будь-якого жанру... це не про надурити читача, це про реальне відображення суті людини та її нездатності до об'єктивної оцінки та сприйняття... мінус в тому, що цей прийом часто використовують задля нагнітання трагічності в ситуаціях, де її немає від слова зовсім.. і от тоді - так, хочеться сказати автору, що можна було б розв'язку вигадати поцікавіше... але саме цей прийом ідеальний, щоб розкрити трагічність самого факту суб'єктивності, особистих галюцінацій, віри у власну правду тощо (коли в кінці герой розуміє, що втратив все тому, що був бовдуром, або сам собі ворог) - кліффхенгери - натягнуте за вуха використання цього прийому я взагалі не розумію через те, що: 1. весь текст (кожна фраза, абзац, сам сюжет) має спонукати читати далі, а не лише останні слова розділу.. тож для мене особисто крутим твір стає тоді, коли відчуття, що обірвали на самому цікавому буде щоразу, як я відриваю очі від тексту... а це просто неймовірна рідкість... зазвичай можна читати по діагоналі та пропускати цілі абзаци, бо вони чисто для кількості слів написані і не несуть ніякої ні художньої, ні інформаційної цінності.. 2. розділ має завершуватись там, де завершилась сцена, або (якщо надто великий і необхідно його ділити на частини) має її розірвати на логічні шматки... і от тут теоретично кліффхенгера нема, але фактично він там є, тому що це як вкритий візерунком розірваний на сегменти ланцюг - не зрозуміти і не насолодитись ним доти, доки все не зібрано без пропусків та у правильній послідовності.. або як натиснути стопкран і різко обірвати рух... якось так я це бачу.. - рояль... - з цим складніше... залежить від жанру, якості тексту та того, як себе\твір позиціонує автор... триллер та детектив можуть бути чистими, а можуть бути спів-жанром.. у другому випадку зазвичай норм, при умові, що автор не вбиває всім думку що, він гуру письменництва, а відкрито говорить, що твір створено для розваги чи по фану.. якщо ж це чистий детектив - тоді ні.. взагалі не варіант.. навіть якщо з неба впала допомога, має бути пізніше пояснення, чому вона впала і чому саме тоді.. тобто, якщо коротко, я не люблю штучності, натягування сови на глобус та вижимання із "здорового місця крові" в розкритті основної ідеї\теми, а от все, що другорядне, може мати похибки.. плюс, особисто для мене дуже велике значення має адекватність автора... якщо я бачу в коментах, блогах, або і в самому тексті, що там з логікою все кепсько, що людина чує лише себе, страждає на манію величі чи підміна понять її норма, то твір я, якщо й відкрию, то буду читати із лупою і дуже скептично

Велике дякую за Ваш відгук!Дуже розгорнуто та детально, майже як керівництво з написання трилерів!)