12 глава "Тремтіння чайки"

— Ви чудова людина. Вибратися в таку негоду, та ще й заради котів. Був радий допомогти, - голос опера прозвучав гордо, по-лицарськи. Цієї миті, можливо, він справді відчував світлий промінь, що виходив від серця.

— Мої коти, а їх дванадцять, дуже ненажерливі. Спочатку їх було лише два. Звали Цвях і Бобик. Але потім, як це зазвичай буває, виявилося, що Цвях це Гвоздика і та привела потомство. — Неля закотила очі і шльопнула себе долонькою по правій частині обличчя. — А які вони заводять пісні... Весь під'їзд мене ненавидить.

— Та вже, мабуть, вони й туалет шукають собі у невідповідних місцях? — Гармаш уявив собі сморід квартири жінки і лише завдяки вищій силі добра його не пересмикнуло. Хто знає, які чудасії на старості років спадуть на думку самому оперу? Щоправда, старість звучить якось неприродно, міфічно і тим паче далеко за якимись широченними, високими горами.

— Так воно й було, але привчила всіх до лотка. Довелося їм купувати дорогий наповнювач оскільки... Дванадцять котів це занадто і туалет потрібен у дванадцять разів частіше. Слава Богу, одна живу. Не можу їх позбутися. Нема куди від них подітися, і шкода як дітей своїх.

— Проте компанія у вас весела, — посміхнувшись, сказав Олег. — Сам думав кота завести.

— ... бери одного з моїх улюблених котів, — перейшла в напад Неля В'ячеславівна, — він дуже гарний, шерсть руда з білими плямами, на прізвисько Гриша. На честь покійного чоловіка назвала. Ненавиділа благовірного до останніх днів його життя. Пив худобина проклята, царство йому небесне, щодня. Ось і я в помсту назвала кота Гришком. А потім подумала, що найімовірніше сама себе покарала. Скільки не пробувала перейменувати, а тільки на Гришу і відгукується, зараза.

— Дякую за пропозицію. Я б з радістю прихистив тваринку, але у моєї доньки алергія на котячу шерсть.