Знову мої роздуми і найпрекрасніша навичка на світі

Всім доброго вечора! ЩО ж, Мрія знову тут ☺. Заварюйте теплий чай, або і ні 😉, сідайте зручніше і слухайте!
Кожен блог тут- мої щирі роздуми. І цей не буде вийнятком 🙌.
Зовсім нещодавно зі мною трапилася ситуація, яка породила у моїй голові теорію, яка мені доволі-таки сподобалася. Хотілося б почути вашу думку.
Мені здається, від самого народження дитини окрім усіх інших див, що їй дані, в неї просто-таки природою закладено ще одну пречудову навичку- прислухатися до себе! Від народження ми самі по собі є цінністю. Безумовною, прекрасною, неповторною цінністю. Скарбом. По суті, навичка прислухатися до себе повинна супроводжувати нас до кінця нашого життя, стаючи для нас опорою і розумінням. Розумінням того, що ми можемо зараз зробити, а що ні, на що у нас є можливості, а на що ні. І особисто мені стає неймовірно шкода, коли суспільство доволі часто руйнує у когось іншого цю прекрасну навичку. І тоді людина, яка до того вірила, довіряла собі, прислухалася до себе, починає ненавидіти себе за кожен програш, кожну невдачу, кожну помилку! Люди, які руйнують у комусь цю неймовірну здатність, мабуть, не усвідомлюють того, що у них самих ця здатність, на жаль, зруйнованан вщент...
Цей блог буде коротшим за інші, тому хочу підвезти підсумки: цінуймо, плекаймо, розвиваймо в собі цю прекрасну навичку- прислухатися до себе. Довіряймо собі 🙌. Так, границі повинні бути. Але границі- це не про ігнорування своєї неможливості, наприклад, зробити щось прямо зараз. Границі- це не про недовіру до себе.
А ви як думаєте 💓?