500+ вподобайок!

Всім доброго часу доби!
На Аркуші справи у Стрімера йдуть вгору. Це перша книга на платформі, котра перейшла 500 вподобайок при 7,5к переглядів. Приємно, коли історії знаходять своїх читачів.
Тож новин дві:
Ні, друга частина далека від хоча б якогось завершення.
Так, планую писати після завершення «Будні Сплячих Собак» (теж буде на аркуші).

Хто ще не читав, маєте шанс встигнути, допоки я не завершу другу частину.

І невеликий уривок для вас, щоб визначитись – читати чи ні.

— Хвала Всесвіту, ти живий!

Нагу аж проспівав у слухавку. Я нехотячи всміхнувся. Якась дівчина всміхнулась у відповідь, але я занадто пізно помітив це, тож вона розчинилась в численному натовпі Зе-2.

— Нагу, ти можеш мені дещо дістати?
— Все, що завгодно для винищувача яг. Добре, що ти вцілів. Я не знаю, як би я мав дивитись твоєму батьку в очі. Як смола? Я замовляв її у свого тестя, він торгує...
— Нагу, я з задоволенням розповім тобі історію, і передаси від мене найщиріші вітання своєму тестю за смолу, проте мені знову дещо треба. Я скину тобі список повідомленням, а ти потім скажеш, що є, а чого немає.
— Чекаю, тоді. Але запевню тебе в Аркх-Нагу є все, що забажає душа. Жодний клієнт не виходив від мене зі сльозами, хіба що це сльози радості. Бувай, молодий мисливцю нехай ночі будуть ховати твою тінь від здобичі.

Я скинув смс, лишень він кинув слухавку. Місцями мене бісила така балакучість джинів, але краще вже так, ніж воркання інфантів.

Натовп між тим повернув за кут хмарочоса і мені відкрилась старенька церква Петра і Павла. Довгі шпилі з хрестами на горі, потріскані зацвілі сірі стіни. Місцями не було, вікон, а де вони все ж вціліли — була мозаїка.

Її не хотіли реконструювати, але й не наважувались зносити, як пам'ятник війни. Саме в ній і стався переломний момент, коли мисливці цілу ніч відбивали атаки чудовиськ звідти. На ранок, коли постріли припинились і жителі повиходили зі сховищ — вони побачили вцілілу церкву та купу попелу навколо неї в перемішку з тілами. Чомусь жодне чудовисько не могло пройти всередину.

Я думав, що просто мисливці гарно відстрілювались, а це красива казка дати людям надію на вищі сили. Взагалі легенд ходило багато. Монстри розповідали свої, ми — свої.

https://arkush.net/book/270 якщо таки переконав.
Усім добра!