Великий покаянний кокон Т

                                                      Я намагаюся пробудити енергію,
                                                     що міститься в повітрі.
                                                 
                                                                                                Нікола Тесла

Доброта має право на енергію…. Т-вою.
Якось стояв собі ослінчик на березі ріки. Ослінчик зроблений із тису. Ріка з іменням Тиса тут оберегом стала в часі. У стільця мимохіть стискалися опори, забилися у першу дощечку на плечах. На березі, між тиснявою вод і давкою глибин камінних стоків, припали квітчати ослінчик павук, павучиха і вітер. Кому накажете співати, кому найкраще тут зростати: комахам, часові, просторам? У кожного своя опора, у кожного свої Слова.
І вітер, сльози, ослін-основа, хміль-полова – усе тут стомлено прощає, і проситься із пекла в рай.
На віст-рі струни килимами, на павутинній сітці віються краплини, на краплях п'ють поживу миші, маївки і комахи…Межи стусанами, серед комах, із одного на сто, гарцює павук – павученятам готує житло… Чи, певне, ярмо для комах…
Приємними стали роки, розмитими стали дороги. На стику років син і сни, вампіри і донори – дахи і драхми за нами… У кожного свій стислий шлях, своя молодильна дорога: одні на пеанах життя, інші в піарі буденного тла, ті – в хоромах
Працює, навзамін за мило, широкий прошарок юрби , орудує шилом. На вилах носитимуть воду, ховати в кадіннях кропиву, аби на дорозі, між жертвами й духом, стояло мастило Добра…
Правда – цікава вже тим, що кожен потребує вісь, стрижень упоперек зла. Хто змушує слухати в часі, той правий, бо знає загати, які спопеляють хвилини, бо відає все, що повинно проскочити в межах, словах, аби спорядилися в ділі уява, терени і знак. Той Правду заносить ув силу, той стопором Сонця щосили править Словом, править Ділом. Така правенниця одеснює рух. Кокони, шлях, що вже форсують із Висотами, де кожен має своє дно, бо правим вимислом раює, бо створює своє судно. Скажи, і сповняться Слова. Вони назавше вищі в дії, бо неприкаяні – приростком, є тут тільки Я. Тут все божественним панує, тут світло в темряві ночує, а потім темряву вкриває своїм насиченим ядром. Немає тут нічого зайвого, чужого. Усе в осерді має Бога, усе живе – у кожного своя дорога, і свій блаженний дух. І дихання, що має право торкатися, рости, побачити, послухати, поїсти… і знову стати тим Коконом, де подихом є Я і Ти.