наївність до кави...

мета досягається...мрія збувається...а якщо переінакшити?... - мета збувається, а мрія досягається...тоді, виходить, мрія та мета тотожні?...коли так... - єдиним, чим відрізнятимуться вони одне від одного... - так це Його Величністю Часом...адже до мети завжди дістаєся швидше аніж до мрії...і якщо мети не досяг чи не здобув (а таке частенько трапляється) і ти про неї забуваєш, мрія ще довго майоріє на обріях, кличе і манить за собою...цікаво, а мить?...як з нею бути?... - вона іноді заперечує і мету, і мрію, пропонує - ні! - наштовхує на зовсім протилежні меті та мрії вчинки...особливо, якщо живеш сьогоденням, єдиним днем...отаким як зараз - весняним, зеленотравним, теплим, сонячним, з веселим пташиним співом, з білосніжними легкими хмарками у синьому небі...цієї чарівної миті забуваєш про кляту війну (про цей параноїдальний напад рашистської орди), про їхнього хворого на всю голову царька-боввана (і коли він вже здохне?!!!...), забуваєш про біль і зненависть, коли не віриш у ці руїни, канонади, вибухи, вбивства та інші спотворення людського буття в сьогоденні...не віриш!...просто - не віриш і все...допоки не прилетить до твого житла отой жах - ракета, снаряд, міна чи якийсь дрон-камікадзе...як там не є, а погода нині пречудова! тільки от напіврадісно з того якось, більше сумно, депресивно на душі...і, взагалі, я втратив мету цього письма з окупації...і думку втратив...і кава допита...і, все ж таки, як правильніше - мета збувається чи досягається?...чи тотожні мрія та мета одна одній?...може, в мене щось із граматикою не так?...