зірочка

я продовжую рефлексувати на книжку, яку читаю
точніше, на три книжки – все, що поки що ця дівчинка написала (ну, тобто ви вже здогадуєтесь, про кого я?)
бляха, так іноді скучаєш за чимось хорошим і справжнім! а його ж не може бути багато?
і щоб по справжньому щось оцінити, варто влаштовувати собі карантин. їжа особливо смакує, коли ти зголоднієш. люди особливо потрібні, коли ти був довго на самоті
і коли ти вже втомлюєшся від власних думок, наче від тривалого посту, чиїсь вдалі думки особливо дзвінко резонують. може з мене, звісно, так собі рецензент – тому що переважно мені подобаються всіма визнані хіти: "квіти для елджернона", "провина зірок", "доця" тощо
але якщо, наприклад, у буковскі мені подобаються всі його романи, то в джона гріна – лише один. як і в деніела кіза, до речі
взагалі мені дуже важливо про автора скласти цілісне уявлення. до кожної книжки ти готуєшся, наче до стрибка в воду, а тоді носиш думки, які вона викликала, наче перлини, зібрані з самого дна
і завжди про це рефлексуєш – це, мабуть, одна з ознак: якщо ти не поділишся цим – хоча б із "аркушем", щось у тобі вибухне:)
а коли авторка й сама переважно рефлексує – жодного тобі карколомного сюжету, то це наче сходити з нею на побачення. або навіть закрутити (невеличкий) роман
зі. отака вона, публічність світових зірок)