поштовх

мене вже двічі назвали провокатором
до того ж абсолютно на перший погляд незнайомі люди... невже це правда?
востаннє я йшов пішохідним переходом, як у мене врізався якийсь чувак. ну, я обертаюсь, питаю, в чому справа?
а він заледве не кидається на мене, але кожного разу в останню мить зупиняється. і ще й перепитує: ну, що ти мені зробиш? зроби ж нарешті хоча б щось!
а тоді каже, що я провокатор. що це я навмисне його штовхнув – аби потім його ж засудити. ну, коли він виб'є мені зуби – в цей момент він аж заусміхався, мабуть, уявляючи це собі.
взагалі-то я готовий у будь-який момент як наваляти, так і отримати – від будь-кого – знати б тільки, за що? того дня ця подія добряче вибила мене з колії, а, оскільки це було не вперше, я задумався.
цей світ – в якому ми живемо – спеціалізується на провокаціях! всі демонструють майже героїчність – але в останню мить відступають, наче шакали.
найбільшим мистецтвом, на мою думку, вважається загрібання жару чужими руками – ну, або хоча б знімання вершків.
що там казати, всі ми в душі трохи тролі, подумав я – ще раз зважуючи всі мотиви.
а ще що вулицями треба ходити, вчасно помічаючи, ну, коли тебе збираються штовхнути:)