Про блакитний шарф Тая :)

(уривок)

Поснідавши в таверні ми осідлали коней і попрямували селищем, до широкого тракту, що йшов майже крізь усі Вільні землі – від Гедоса через Тірабад і до Евкаріону. Проїжджаючи повз місцевий ринок я ледь не збив дівчисько, що кинулось прямо під ноги коня.
– Доброго дня і легкої дороги, пане! А я маю щось спеціально для вас! – закричала дівчина, геть не налякана можливістю бути затоптаною моїм конем.
– Пане? Це ти мені? – я розвів руками, демонструючи свій потертий дорожній костюм і засміявся.
– Авжеж вам, одяг то таке. Я ж бачу, хто ви насправді.
– Дівча лукаво підморгнуло. – А оце чудово підійде до кольору ваших очей.
Вона витягла з-за пазухи блакитного шарфа.
– Дуже гарний, усміхнувся я, краєм вуха вловивши, як позаду хіхікнув Джон. – Але в мене немає грошей, щоб заплатити за нього.
– Нуууу, – дівча не здавалось. – Може маєте щось на обмін?
Я замислився, розглянувся навкруги і знайшов те, що треба. Обабіч дороги, якою ми їхали ріс кущик красниці. Доволі рідкісна рослина, а її плоди чудово лікують від пропасниці й знімають жар. Та от плодоносить вона вкрай рідко, тому ягоди красниці дорогі й завжди користуються попитом. Я зістрибнув з коня і підійшов до рослини. Торкнувся рукою стебла, наповнюючи силою. Кущик миттю ожив, розпрямляючи тьмяні зів’ялі листочки, з’явились нові пагони, на яких зацвіли квіти, а ще за мить почали наливатись стиглі ягоди.
Я нарвав їх повну пригоршню і віддав дівчині, котра дивилась на все це з широко відкритим ротом.
– Сподіваюсь, обмін справедливий? – Спитав.
– Таааак, пане! Дуже вам дякую. – Пискнула вона і протягнула мені шарф.
А я почув, як навколо почали перешіптуватись люди.
– Ви бачили, темний ейрі…
– Маг, темний ейрійський маг.
Треба забиратись звідси. Я заскочив на коня і гукнув другу:
– Джоне, їдемо!