Конкурсна критика: як її пережити й отримати задоволення

Вітаю всіх аркушиків!
Щось давно ми не міркували на різні загальні теми, вам не здається?
Щойно завершилася «Зоряна Фортеця», у фінал якої дивом потрапив і мій текст, тривають і будуть ще конкурси – й захотілося поділитися певними міркуваннями з приводу неуникного.
Колись подібні поради допомогли мені виробити імунітет, можливо, дещо допоможе і вам менше нервувати й отримувати більше позитивних емоцій від конкурсних перегонів. Бо інколи боляче бачити, як авторам дошкуляють некоректні зауваження. От саме тому й пишу ці багатолітер, а не тому, що раптом ні сіло ні впало вважаю себе досвідченою авторкою.
Найперше, з чого варто почати ще до отримання критики – з налаштування. Ваш текст, як би ви над ним не корпіли, ніколи, чуєте, ніколи! не буде ідеальним. Ну просто тому що ідеального у нашім світі нема. З цим треба одразу змиритися: критика буде. Коли виставляєте своє любе дитя, свій шедевр, своє все - його критикуватимуть. І це лише йтиме йому – і вам! на користь. Повірте – чим бурхливіші емоції розгортаються довкола вашого тексту, тим більше народу прийде прочитати, навіть якщо не прокоментує. Просто щоби самостійно визначитися, добре ви щось написали чи погане?
Навіть якщо вони не прокоментують, ваша ідея вже прочитана багатьма людьми. Ви ж для цього писали? Ні? Хотіли перемоги й дифірамбів – це головне? Тоді для мене у вас погана новина – скоріше за все саме вам і понаписують найбільше неконструктиву, витріпають вам нерви й залишать із враженнями, що всі довкола злі й лише зговорилися образити вас, бо… Ну бо просто так!
Тому краще взяти собі за опору, що ваша основна мета – поділитися своїми ідеями. Все інше – лише побічні ефекти.
Щодо конструктивної критики – тут все зрозуміло. Носіть на віртуальних руках тих, хто аргументовано вам розписує, що, на їхню думку, у вашому творі є вдалим, а що – ні. Тут ключове – на їхню думку. Не все із критики варто негайно ж імплементувати до вашого тексту. Майже завжди варто, утім, серйозно задуматися над моментами, про які вказує кілька коментаторів. Що би ви не вкладали геніального у свій текст – це не зчитали, і коментарі під текстом не зарадять. Коли на вас працюватиме шарм вашого авторитету, тоді ви зможете натякати на те, що читачі просто неуважні чи ще не дочиталися до рівня, коли їм стануть зрозумілі усі ваші круті повороти. На конкурсах переважно працює більш-менш відточена техніка та суб’єктивні вподобання конкурсантів або журі.
Якщо вас хвалять і хвалять, й подумки ви вже тримаєте головний приз конкурсу в руках – мушу розчарувати. Часом це нічого не означає, окрім того, що задоволення від вашого тексту люди таки отримали. А оцінки можуть бути доволі низькими. Але якщо ви не забули про головну вашу лінію – доносити свої думки – то власне так, свій головний приз ви вже отримали, можете відкоркувати шампанське чи заварити міцної кави, як автор ви вже переможець свого індивідуального забігу.
Отепер про найслизькіший момент - так звану «смаківщину».
Якщо майже не виявилося поціновувачів саме такого жанру чи стилю, як у вас, це засмучує. Але теж добре, коли вам про це напишуть, і доволі масово. Ви тепер приблизно уявляєте, на яку авдиторію пишете, якщо плануєте і далі працювати у цьому напрямку. Якщо ж це було щось експериментальне – ви збагнули, що конкурсним авдиторіями це не заходить.
Тепер до найболіснішого для багатьох авторів, не загартованих горнилом конкурсних баталій. Як правильно проклясти коментатора, який вам написав, що ваш текст – повна лажа?))))

1. Якщо до цього додаються хоча б якісь аргументи, варто піти попити водички, видихнути й перечитати ще раз. Пам’ятаємо про мету перебування на конкурсі. Можливо, саме цей коментатор лишив вам золоті ключики, якими ви зможете вдосконалити своє письмо?
2. Так само варто піти попити водички й зрозуміти, що, можливо це та сама смаківщина, тому просто скористайтеся нагодою потренуватися приймати те, що завжди будуть люди, яким не зайде. Ну просто стиль у них такий, можливо, їх в дитинстві ображали, або це тролі. Простіть і відпустіть.
3. Якщо коментар можна потрактувати як образливий і як ні, то трактуйте саме як необразливий. Пригадайте, що інтернет не передає емоції, тому ви могли неправильно зчитати думку коментатора. Своїм вольовим рішенням визначте, що людина щиро бажає вам добра – й відреагуйте вдячно або таким чином, щоби ваша відповідь звучала не як «я образилась\вся і в доміку», а «звісно ж, мій текст класний, ми зараз розберемося, що ви мали на увазі». Дуууже часто після цього зав'язується мила корисна бесіда.
4. Що робити, якщо закиди малозрозумілі, однозначно образливі, і на це вказують й інші коментатори? На цьому моменті доволі часто зрізаються чутливі автори або початківці, або два в одному.
   Якими можуть бути причини таких коментів?

• Часом трапляється, що мочать ймовірного конкурента. Сама такого не бачила чи не помічала, але усі твердять, що таке постійно. Якщо вам так простіше пережити неприємний комент, то уявіть собі, що це так і є. Подумки. Писати про це не варто (!), бо можна відлякати наступних коментаторів. Отож, так, вам просто заздрять, бо так не вміють))) Потіштеся, коротко відзначте, що ви прочитали, але не образилися, бо вище цього, та йдіть читати конструктивніші коментарі.
• Або може людину хтось образив, і вона прийшла до вас передати цей «подарунок». Не беріть його. Випийте не лише водички, а й чогось міцнішого (чаю з тістечком або накладанцем із салом). І відреагуйте правильно.
  Для цього потренуймося.
  Заплющте очі, розслабтеся, уявіть себе на березі моря, де ви з коктейлем у руках лежачи на шезлонгу святкуєте перемогу в конкурсі свого шедевру. Приходжу я і пишу: ваше оповідання – повний відстій!
  Що робите ви? Вихлюпнувши мені в обличчя коктейль, кричите – сама ти відстій!
  Wrong.
  Ви – класний письменник/письменниця. Або вже, або вже зовсім скоро. Вам не личить вестися на таке. Ну ж бо, більше самоповаги!
  Спокійно (не вдавано, а саме з відчуттям того, що ви тут, на цій тусовці, бо пишете гарні тексти), відповідаєте щось типу: прошу вас детальніше пояснити свою думку. Якщо аргументи з цього коментатора не вдається вибити, то завершуєте розмову чимось у стилі: дякую, що пишете й збільшуєте рейтинг прочитання мого оповідання, але в такому тоні я з вами обговорювати своє оповідання не збираюся. Якщо опонент відверто хамить, зверніться до адміністраторів.
  Чесно – коли ви переходите на той самий тон, що й обзивач, це відлякує інших читачів, тому, як би не хотілося ушпигнути у відповідь – воно того не варте. Всі ми люди, митці вразливі натури, але ви тут не за тим. Бесіду можна продовжувати лише тоді, коли вас справді це не торкає, і ви з гумором, не зі злою сатирою, на це реагуєте. Тоді лічильник коментарів, де ви гідно тримаєтеся, грає вам на руку.
  Часом доводиться бачити, як на невинну заувагу автор реагує перебільшено емоційно. Не факт, що підсвідомо (а літературні конкурси – суцільна суб’єктивщина) ті, хто оцінюватиме ваш текст, не додадуть таку поведінку до категорії мінусів, коли визначатимуться зі своїми вподобаннями.
  Не варто також і глухо відмовчуватися, як це роблять деякі автори, щоб не нервуватися під час конкурсу. Деякі деталі, що ви їх напишете у коментах, можуть допомогти зорієнтуватися вашим читачам. Не всі читають конкурсні тексти уважно, на жаль, деякі – по діагоналі. Отож, не треба пояснювати ваш текст у коментах, але дещо можна обґрунтувати.
  І ще два моменти, доволі дражливі. Але важливі.
  Отож, якщо вам закидають велику (саме велику, не кілька то тут, то там) кількість помилок, не пишіть виправдання. Що б це не було. Навіть якщо ви лише учора почали писати українською. Це дуже круто, і всі вас підтримають. Але не на конкурсі. От чесно. Потренуйтеся трохи – і вперед! Ліпше набратися впевненості та знань, ніж червоніти на кожній заувазі. Письменники працюють зі словом, тому елементарна грамотність має бути присутньою. Якщо ж з якихось причин уміння вигадувати та втілювати круті історії ви не можете поєднати з грамотністю – знайдіть собі напарника, хто хоча би трохи причісуватиме їх. Повірте – до помилок чіпляються не зануди такі, які самі писати не вміють. Просто тоді ваша історія не сприймається як слід, адже люди читають не по складах, а цілими словами, тоді як помилка змушує їх зупинятися на словах, а не на подіях, характерах чи ідеях. Навіть коми "не там" збивають з ритму уважного читання, бо вони вигадані не для того, щоб ускладнювати нам життя, а щоб маркувати ритм сприйняття історії.
  Ну і останнє, чисто моє мегасуб’єктивне. Навіть якщо ви на коліні за пів години до дедлайну написали історію, і цим викликані певні проблеми з текстом, не пишіть цього у виправданні.
  О так, у всіх нас є ця проблема. Мій текст на «Зоряну Фортецю» теж недопрацьований через дедлайн, я відчуваю, але – хто мені винен, правильно?
  Як авторка, я вас зрозумію, але як читачка (та й інші читачі) бачу таке: написала/в тут сяк-так, але простіть і проковтніть, бо це не у мене проблеми з тайм-менеджментом, це клятий дедлайн/робота/обставини і т.ін. Читачі можуть вас уперше бачити, їх не хвилює злий фатум нашого життя, їм би зі своїм упоратися. У них, може, борщ вистигає чи діти плачуть, а вони змушені продиратися через наші з вами проколи.
  Краще відбутися чимось типу: працюватиму над цим. Адже ви точно знаєте, де не встигли і чому. А у підсумках по завершенні уже напишете свої причини.
  Бажаю вам отримувати від конкурсів лише задоволення! Успіхів і перемог: особистих та загальних!
  П.С. Хто дотягнув до кінця блогу, напишіть свої міркування. Навіть «фігню ти тут написала!» можна)))
  ППС. За покликанням – моя оповідка-роздум на тему, що би було, якби ми оцінювали власні тексти, не знаючи про це. Хто ще не читав – ми з Іоанною Панібудьласка зрадіємо вашій увазі. "Конкурс"