Черговий відгук

Сьогодні хочу написати про оповідання Останній пацієнт "Бетанії" Володимира Слободяна. Це поки що єдиний твір, який я прочитала в цього автора, але так розумію, що варто придивитися до його творчості уважніше.

Якщо чесно, спочатку мене привабили назва й обкладинка. Взагалі я не велика поціновувачка горору, але назва, обкладинка й трохи потому - анотація мені цей твір "продали". Я не пошкодувала.
Жінка, яка шукає своє коріння, бо не надто знається на історії власної сім'ї, раптом отримує звістку, яка змушує її летіти в далеку Україну. І там вона дізнається про історію, що мала місце в роки Першої світової - історію, яка до останньої секунди триматиме читача в напрузі. Вже коли я думала, що все зрозуміла, сюжет зробив твіст і розставив усе по місцях.
У творі багато жіночих персонажів, дуже гарно виписаних; зрештою, правильніше було б назвати твір "Остання пацієнтка "Бетанії", навряд чи це зруйнувало б якусь інтригу. Сам сюжет мені здався радше драматичним, аніж горорним, але тут треба, по-перше, ще раз нагадати, що я горор не люблю, а отже, рідко читаю. А по-друге, я надто загартована Фандомними Битвами, де рейтинговий контент - норма, а в якості рейтингу як, як правило, пишу й читаю саме кровяку.
Варто зауважити, що цей твір вимагає довіри читача автору. Я довірилася - й не пошкодувала, хоча в процесі читання мене дуже здивувало, чому людину, вочевидь хвору на певну хворобу, описують такою, якою не може бути людина з таким діагнозом. Все нормально, автор прекрасно розуміється на тому, що пише, лишень довіртеся йому.