Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
Всі блоги

Напиши в своєму стилі

ФанАрк
18.11.2023
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • За вікном дощова похмура погода.
    А це означає що настав час розважатись. І де як не у ФанАрку?
    Ми давно розглядали таку ідею, і от настав час її втілити.

    💥Напиши в своєму стилі.💥

    Все дуже просто:
    Ми даємо вам уривок тексту, а ви маєте переписати його у власному стилі так, щоб він став кращим. Свої варіанти залишайте в коментарях до цього посту.

    Ви можете:

    • виправити помилки (і наробити своїх);
    • поміняти слова місцями, видалити зайві чи додати свої, повністю переписати речення;
    • розставити коми або додати тире чи трикрапок;
    • зробити персонажів яскравішими чи підкреслити їх індивідуальність.

    Не можна:

    • повністю змінювати персонажів;
    • змінювати особу оповіді;
    • змінювати сюжет.

    На все про все у вас буде тиждень, після чого ми опублікуємо новий уривок.

    Свої варіанти залишати в коментарях під цим дописом.

    Якщо ви хочете надати нам свій уривок, пишіть в приват.

    ❗️УРИВОК❗️

    Різдво цьогоріч тепле. Жодного снігу й на градуснику температура вище нуля. Проте це я зрозуміла згодом. Коли ж серед ночі виходила з моря в сукні з водоростей, мене били дрижаки. Хоча, може то й не від холоду було, а від пережитого жахіття.
    Міцніше стисла в руках кристал, що має привести мене до тієї єдиної, котра зможе допомогти. Зробила крок уперед, залишаючи захист води, й відчула, як ступні наче тисячі ножів проштрикунули. Скрикнула й втратила рівновагу. Коліна й лікті проїхалися по мокрому піску, а кристал, що мав бути моїм дороговказом, випав з долонь й відкотився в бік набережної.
    Я закусила губу й похитала головою. Жодна помста не варта таких мук. Всередині все вогнем горіло. Було бажання прилягти, відчути тілом хвилі припливу, й здатися. Однак в прозорому скельці кристалу запалахкотіла зеленувата іскра надії. Шлях прокладено.
    Я зможу це зробити. Не заради помсти, заради справедливості. Бо він заслуговує на справедливу смерть. Я зціпила зуби й навкарачки поповзла до кристалу. Підняла його з піску, долаючи межу витривалості, підвелася сама. А тоді повільно, крок за кроком, рушила вперед, дивлячись на те, як кристал в долонях розгорається яскравіше.
    Ще трохи.
    Вже близько.
    Ось будинок.
    Двері.
    Постукала.
    Жінку, що відчинила, я ледве бачила через запаморочення в голові й затуманений зір. Але вона мене впізнала, хоч пройшло стільки років.
    — Марино, доню! — кинулася з обіймами. — Заходь, я допоможу, — сказала, помітивши, що я не в найкращому стані.
    —Так, — відповідаю, відчувши гіркоту на язику. Зовсім не так я колись уявляла нашу з нею зустріч. — Допоможи. Мені потрібна зброя.

    #напиши_в_своєму_стилі

    29

    Коментарі

    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
    Анна Мінт
    20.11.2023 20:58
    Зима обіцяла бути сніжною, але Різдво виявилось напрочуд теплим. Ні тобі погоди святкової, та й настрою теж. Хоча, коли опівночі виходила з моря, вся шкіра була вкрита сиротами, а ще водоростями й різним брудом. Я провела пальцем по напруженій шорсткій шкірі і зняла один шматочок зелені, покрутила в руках, обмірковуючи події. Міцно стиснуті кулаки нагадали на камінь, який тримала в іншій руці. Він має привести мене до єдиної людини, яка зможе мені допомогти. Своїм сяйвом кристал надавав мені сили. та впевненості, тому я зробила один крок. Одна ступня торкнулася колючого піску. В одну мить тисячі імпульсів пройшли від кінчиків пальців на ногах по всьому тілу, гострих та пекучих, немов розпалені голки. Пролунав крик, здається, це був мій власний, а в наступний момент я вже лежала на мокрому піску з почервоніннями та подряпинами на колінах та ліктях. Опанувавши себе, підняла голову. Кристалу в руці не було. Важко дихаючи та зціпивши зуби я знову стисла кулаки, щоб нагадати собі, заради чого це все. Помста. Таке важке відчуття, яке розпалює все тіло зсередини та тисне на грудну клітку величезним валуном. Та хіба єдиний спосіб скинути цей валун - помститися? Хіба жити після цього стане легше? Невже воно цього варте? В ту мить, здавалося, єдине, на що я була здатна, це розкинутись на цьому вологому піску, дозволяти хвилям раз за разом накривати моє тіло, ховати від навколишнього світу. Мої роздуми перервали яскраві зеленуваті іскри кристалу, який кликав мене, змушував взяти себе в руки. Ніби цим сяйвом промовляв: "Надія є. Шлях вже прокладено." Так, я зможу це зробити. Мною керує не гнів, не бажання помсти. Мною керує справедливість. Вартує воно цього, чи ні, але він заслуговує на справедливу смерть. Пересуваючи колінами по піску я доповіла до кристалу. Взяла його в руку, ще міцніше стиснула в кулаці. Не відриваючи від нього погляду, повільно підвелася сама. І крок за кроком йшла вперед, поки кристал підбадьорюючи розгорався все яскравіше. Ще трохи. Тупий біль в ногах заважав, але більше не зупиняв мене. Вже близько. З кожним кроком я відчувала себе сильнішою. Будинок. Мій погляд тепер був прикутий тільки до нього, а всі інші відчуття більше не мали значення. Постукала в двері. Перед очима все пливло, жінка зʼявилася наче з туману. Та, не зважаючи на те, що пройшло так багато років, вона кинулася на мене з обіймами та міцно притисла до рідних грудей. - Марино, доню! Її голос був таким далеким через запаморочення, але вона тут, зі мною. Моє тіло усвідомило це швидше, ніж розум, вмить розтанувши в обіймах матері. - Заходь, я допоможу! Вона стривоженим поглядом оглянула мене з голови до ніг, і пекучий вогонь всередині вже не був таким колючим, ніби теж розмʼяк в обіймах та зігрівав. - Так, я... - Слова ледь вискакували з горла, залишаючи гіркий післясмак на язиці. Я зовсім не так уявляла нашу зустріч. - Допоможи. Мені потрібна зброя.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Moonrise Darkness
    20.11.2023 16:51
    Тепле безсніжне Різдво – ще не привід менше ненавидіти цю пору. З такою думкою я йшла до берега, насилу продираючись крізь смолянисто-чорний океан, що обернувся на крижане пекло. Мене били дрижаки чи то від холоду, чи то від пережитого жахіття. "Сукня" з водоростей обліпила тіло огидними слизькими мацаками.  Міцніше стисла в руках кристал – дороговказ до єдиної людини, яка здатна допомогти. Крок на берег – і ноги наче проштрикнуло тисячею ножів. Скрикнула й втратила рівновагу. Колінами й ліктями проїхалася по мокрому піску. Кристал відкотився в бік набережної. Я подумки вилаялася і вчепилася пальцями у вогкий пісок. Сумніви охопили нищівним полум'ям. Жодна помста не варта таких мук! Може ну його, до бісового дідька все це? Прилягти б, остаточно задубіти у хвилях припливу й здатися. Чорний океан ритмічним плескотом запрошував у свої крижані обійми. Зненацька в кристалі спалахнула зелена іскра, сповістивши про те, що шлях прокладено. В пам'яті зринули нищівні спогади. Той покидьок має здохнути! І я йому в цьому допоможу. Не заради помсти, заради справедливості.  Зціпила зуби й навкарачки поповзла до кристала. Підняла його з піску. Долаючи межу витривалості, підвелася сама. А тоді повільно, крок за кроком, рушила вперед. Кристал в долонях розгорався все яскравіше. Ще трохи. Нещадний біль посилювався з кожним кроком. Вже близько! У вухах шуміло. Ноги не слухалися. Я ледве розгледіла в пітьмі потрібний будинок. Знесилено опустилася на ґанок і постукала руками, що тремтіли так, наче мене страчували на електричному стільці. В очах потемніло. Мов крізь товщу води я почула рипіння дверей.  — Ой лишенько! Марино, доню! — жінка, що відчинила, допомогла мені підвестися. — Обережно, заходь. Зовсім не так колись уявляла нашу з нею зустріч.  Я з останніх сил прохрипіла: — Допоможи. Зброя... Потрібна зброя. — Не мели дурниць! Доки не одужаєш, ніякої зброї та походеньок з твоїми причмеленими дружками.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Гальченко Сергій
    19.11.2023 21:10
    Як для Різдва доволі тепло, навіть занадто. За весь грудень жодного морозу, чи треба казати за те, що замість снігу, якого так чекала в дитинстві, бруд та калюжі. Та незважаючи на це, коли вночи виходила з моря обвішана водоростями, мене на мить скували дрижаки. Хоча зовсім не за погоду думала я в ту мить. Це усе такі дрібниці, порівняно з тим жахіттям, через яке пройшла. Щосили тримала кристал, який мав привести до єдиної, хто могла допомогти, принаймні сподівалася на це. Якщо й вона безсила, то як бути?... Невпевнений крок... Ще ... Та коли залишила захист води, відчула цей жахливий біль, ніби тисячі гострих кінжалів проштрихають ступні. Не стрималась, вилаялась від болю, та гепнулась на мокрий пісок. Кристал, випав з долонь та відкотився в бік набережної. З відчаю закусила губу та похитала головою. Невже аби помститися, я маю пройти такі муки? Всередині усе горить, хочеться прилягти, відчути тілом хвилі, та здатися. Та хіба я можу все так залишити! В наступну мить побачила, як у прозорому скельці кристалу запалахкотіла зеленувата іскра надії. Шлях прокладено! це зроблю! Він має відповісти за все! В ту мить мені не стільки помсти, скільки справедливості. Зціпила зуби та поповзла навкарачки до кристалу, який мерехтів все сильніше. Схопила його та підвелася сама. З кожним кроком з'явилася впевненість. Дивилась на кристал, який в долонях розгорівся ще яскравіше. Рідкі перехожі здивовано оглядалися на мене. Я повільно йшла далі. Ще трохи. Вже близько...Опинилася біля будинку, та постукала у двері. Спочатку ніхто не відчиняв, ніби не чули, та за кілька хвилин, двері відкрила жінка. Я бачила лише її силует. Кляте запаморочення в голові, яке ніяк не відпускало. Перед очима усе ніби в тумані. Але вона мене впізнала, навіть через стільки років. — Марино, доню! — щосили обійняла мене, — заходь, я допоможу. Вона помітила в якому я жахливому стані. —Так, — з останніх зусиль відповіла, та відчула гіркоту на язику. По-іншому я уявляла нашу зустріч. Зовсім по-іншому. — Лише ти можеш допомогти. Мені потрібна зброя.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Лана Посолонь
    19.11.2023 19:23
    Різдво цьогоріч підозріле тепле. Жодного снігу й на градуснику температура вище нуля. Проте, що то добре, я зрозуміла лише згодом. А тоді, коли серед зимової ночі виходила з моря, мене били дрижаки наче на іспитах. В певному сенсі так й було. Хоча, може то нервове: не від холоду, а від пережитого жахіття. Драматичну картину дещо псував вигляд моєї сукні з водоростей, на які встигла причепитися купа нахабної дрібноти, перетворюючи вишукане вбрання на смітник. Серед безладу думок вдалося відрити головну, і я зосередилася на неї. Міцніше стисла в руках кристал, що має привести мене до тієї єдиної, котра зможе допомогти. Якщо я зможу її вмовити. І якщо вона не відмовить мене від задуму. Але спочатку треба її знайти. Як там? Viam supervadet vadens? Зробила крок уперед, залишаючи лагідний захист води, й відразу відчула, як ступні наче проштрикнули тисячі ножів. Скрикнула від несподіванки та болю, й втратила рівновагу. Коліна й лікті боляче виорали борозни в мокрому піску (добре, що той не заледенів!), а кристал, що мав бути моїм дороговказом, випав з долонь й відкотився кудись в бік. Що ж, чудовий початок. Підступна зла сльозинка викотилася з ока й лоскотно повисла на кінчику носа. Я закусила губу, неелегантно чхнула й похитала головою. Жодна помста не варта таких мук. Всередині, зовсім не в переносному сенсі, все обпікає наче вогнем. Мало не піддалася бажанню обійняти холодний, проте мокрий пляж, відчути тілом заспокійливі хвилі припливу, й здатися. Ніхто не засудить. Однак в прозорому скельці кристала докірливо спалахнула зеленувата зірка – іскра надії скривджених, що рахунок буде сплачено. Я обіцяла. Їм і собі. Тому цей шлях прокладено, ціна названа й узгоджена. Я зможу це зробити. Не заради помсти, заради справедливості. Бо він заслуговує на відповідне покарання. А якщо врахувати все, що сталося дотепер, то думка про його смерть вже не здавалася мені поганою альтернативою. Я зціпила зуби й навколішки поповзла до кристала. Не так я уявляла собі героїчний похід. Підозрюю, що наші саги та балади дещо недоговорюють. Підняла коштовний шукач з піску та, долаючи межу власної витривалості, підвелася сама. Й повільно, крок за кроком, рушила вперед. Кристал в моїх долонях схвально пояскравішав, стверджуючи правильність напрямку пересування. Я ще не навчилася вправно користуватися нижніми кінцівками: мене хитало, я падала, робила чудернацьки кроки. Недоречно спало на думку – що про мене подумає той, хто побачить на ранок мої сліди? Сили танули. Проте незграбна хода швидко вдосконалювалася. Ще трохи. Вже близько. Ось й будинок. Сподіваюсь, моя схиблена вдача на цей раз не підвела. Нарешті двері. Привалилася до них всім тілом та обережно постукала стиснутим в руці кристалом. Стулки неочікувано розчахнулися всередину. Я майже впала на жінку, що відчинила. Через запаморочення в голові й затуманений зір, її риси скоріше вгадувалися моєю втомленої свідомістю. Але вона мене впізнала, хоч пройшло стільки років. — Марино, доню! — обійняла вона мене. — Заходь, я допоможу, — сказала, помітивши, що я не в найкращому стані. Знала б вона, що тільки-но пообіцяла! — Так, — прошепотіла, відчувши гіркоту на язику, який так й не змусила проказати «мама». Не такою мала бути наша зустріч. — Допоможи. Мені потрібна зброя. І з грацією паралізованої черепахи сповзла на підлогу, в залишки брудних водоростей колишній сукні. Перед тим, як згасло світло свідомості, я встигла почути жалісне бурмотіння: Яка зброя! Крапельниця по тобі плаче…
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • joi pholk
    19.11.2023 01:34
    Різдво цьогоріч тепле – подумала я з якогось дива, коли виповзала вночі з води, обліплена водоростями. Ага… Вобщє, блядь, не холодно. А трусить мене від в’єтнамських флешбеків, а не від легенького грудневого бризу. Міцніше стиснула в руках той довбаний ДжіПіЕс кристал. Принаймні надіюсь, що міцніше, бо не відчувала пальців. Спробувала зробити крок занімілими ногами, після чого успішно наїбнулась мордою в мокрий пісок. Сплюнула, закусила губу й похитала головою. Може ну його нахєр? Всередині все горить. Не так вже й сильно я хочу помсти. Може краще полежу трохи на пляжі, позагораю? Однак не судилося. В прозорому скельці зеленими літерами замиготіла іскра надії: “Пиздуй сюда, шлях прокладено.” Блін, таки прийдеться це зробити. Не заради помсти, а заради справедливості. Адже він заслуговує на те, щоб справедливо здохнути від помсти. Я зціпила зуби і поповзла ліктями в заданому напрямку. Потім, долаючи межу витривалості, підвелась. Крок за кроком я наближалась до своєї мети. Ще трохи. Вже близько. А може ну його нахєр? Ні, стоп, ось вже будинок. Двері. Вікна. Постукала. – Хто там? – Кххеемммхееее… – це єдине слово, яке я змогла скласти з доступних в даний момент звуків. Однак на превеликий подив, мені таки відчинили. – Марино, доню! – через запаморочення і затуманений зір я ледве бачила жінку, що кинулася з обіймами. Вона мене впізнала одразу, хоч і минуло стільки років. Гадаю це тому, що я нерідко верталась додому вгашеною. – Швидше заходь, я допоможу. – Так, – відповіла з гіркотою на устах. Зовсім не так я уявляла нашу з нею зустріч. – Дододоппппмошш. М-ммень п-п-п-пот-ттріпна з-з-з-збройя… – …Шо?
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Бодісон
    18.11.2023 21:35
    Цьогоріч на Різдво не впало жодної сніжинки, а люди вешталися по вулиці ледь не у футболках. Проте я це підмітила згодом. Чорт мене напоумив лізти у воду чи щось інше. Однак виходила з води вся окутана бридкими, слизькими водоростями та тремтіла. Чи то від холоду, чи то від страху - без п'ятдесяти грам не розібратися. Кристал, що боляче притискала до грудей, був останньою надією дістатися мети. Втратити його - означало кінець. Зробила крок, за ним інший, впевненіший. І кожен крок по мокрому піску повертався болем. Стопи, мов у них впивалися тисячі розжарених голок, палали у муках. Але зупинитися - означало кінець. Камінчик - зрадливий, негідний покидьок, що лежав на останній сходинці, невимовно боляче вп'явся в п'яту і я втратила рівновагу, смикнувшись. Інстинктивно захотілося вчепитися за перило.. Й кристал випав з рук. Біль зник, холод випарувався, а я стрибнула за ним. Котилася вниз, обдираючи ноги, руки й обличчя. Намагалася схопити кристал, але він невгамовно стрибав по сходинках далі від мене. Сходи здавалися нескінченними. Я скотилася вниз, боляче вдарившись головою. Весь світ, здавалося, крутився навколо, в очах з'явився червоний туман. Але я ні на мить не втрачала кристал із поля зору й поповзла за ним. Зелена іскра всередині кристала приємно зігрівала душу. Він мені потрібен. Я мушу це зробити. Не заради помсти. Заради справедливості. Здатися - означало кінець. Все боліло, навіть там, де боліти, здавалося, нічому. Але я впевнено крокувала вуличками вперед, а зелене сяйво з кристала виблискувало та підтримувало увесь шлях. Ось останній поворот, знайомий ліхтар, в якому вічно мерехтить несправна лампочка і нарешті двері. Найрідніший шматок дерева на петлях. З останніх сил постукала й сумнівалася, що цей тихий звук хтось почує в пізню годину. Й сповзла додолу. Двері відчинилися і впала спиною за поріг. Наді мною стояла жінка. Вона зойкнула від несподіванки й відступила на крок, наче від мерзенної тварюки. А потім впізнала. - Мабуть, - ледь шепотіла я, - не так ти уявляла нашу зустріч, мамо. Я усміхнулась, щоб підбадьорити її, але вона ще більше потьмяніла на лиці. - Марино... - лише прозвучало співчутливо. - Облиш співчуття на потім, - я спробувала встати. - Мені потрібна зброя. Ти єдина, на кого я можу розраховувати.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Діана Вінтер
    18.11.2023 21:02
    Коментар видалено автором
    Діана Вінтер
    18.11.2023 21:02
    Коментар видалено автором
    Діана Вінтер
    18.11.2023 20:59
    Цього року Різдво паскудило святковий настрій теплом. Жодної сніжинки ще не впало з небес. Можливо, сама природа воліла, щоб я втілила задумане. Втім, коли серед ночі, закутаної у вогні гірлянд, я виходила з моря, а водорості липли до тіла, прикриваючи наготу, плечі здригалися від холоду. Хоча може то від пережитого жахіття. Стисла кристал так, що гострі грані впилися в шкіру. Камінь має привести мене до людини, яка допоможе. Зробила крок до берега, розсікаючи воду. Раптом ступні закололо, немов замість піску я ступила на цвяхи. Мала колись такий досвід, дотепер на п’ятках залишилися шрами. Зойк зірвався з вуст, а світ хитнувся, вибиваючи землю з-під ніг. Коліна й лікті проїхалися мокрим піском, а кристал вислизнув з долоні. Відкотився в бік набережної. Я закусила губу й похитала головою. Жодна помста не варта таких мук. Всередині все горіло вогнем відчаю. Хотілося, щоб хвилі приливу забрали мене. Звільнили. Може кинути все? Здатися? Відповіддю став кристал. В ньому тієї ж миті запалахкотіла зеленувата іскра надії. Шлях прокладено. Я повинна дійти до кінця. Не заради помсти — заради справедливості. Бо він заслуговує на справедливу смерть. Я зціпила зуби, глибоко вдихнула й з останніх сил поповзла до каменя. Схопила його різко, наче він був жабою, що могла будь-якої миті відскочити геть, й насилу підвелася сама. Поволі рушила вперед, спостерігаючи, як кристал розгорається яскравіше. Ще трохи. Вже близько… Будинок. Двері. Постукала. Постать жінки, що визирнула на вулицю, я ледь могла розгледіти. Все навколо розпливалося й затягувалося туманом. — Марино, доню! — Вона кинулася до мене й сховала в обіймах. Від неї пахло пудрою й грушами, а тепло її тіла відізвалося в мені ще більшим тремтінням. Вона впізнала мене, хоча бачилися ми надто давно. З того часу я не тільки подорослішала чи змінила зачіску. Я багато що втратила. Кого… — Заходь, я допоможу, — сказала вона, допомагаючи мені спертися на неї, щоб встояти на ногах. — Так. — Я кивнула, відчувши гіркоту на язику і сльози, від яких защипало очі. Не так я колись уявляла нашу з нею зустріч, але часу жаліти себе не було, тому я сухо промовила: — Допоможи. Мені потрібна зброя.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Лінд Земан
    18.11.2023 20:36
    Ось варіант в моєму стилі: Аномально тепле Різдво спіткало мене цьогоріч. Я могла б заприсягтися, що градусник демонстрував температуру вище нуля. Ще й снігу довкола геть не видно. Та попри це, мене били дрижаки. Окутана водоростями, немов у сукні, я виринула з моря. Але навряд я тремтіла саме від прохолодного, нічного бризу. Гадаю, мене досі пронизувало пережите жахіття. Я ще міцніше вчепилася руками в кристал, який мав привести мене до єдиної людини, що здатна допомогти. Зробила кілька кроків слизьким мулом, долаючи опір води, і зойкнула від болю. Ступні поколювало, наче я пройшлася доріжкою з цвяхів. Втрата рівноваги звалила мене на крижаний пісок. Мій дорогоцінний кристал, моя остання надія, висковзнув з долонь й покотився геть. Від злості на саму себе я прикусила губу, ледь не до крові. Мене почала заповнювати зневіра: Жодна помста, якою б приємною і праведною вона не була, не гідна таких мук. Мені захотілося безпорадно розпластатися на піску, відчувати шкірою ніг припливи солоної води, спостерігати за блакитним місяцем на чорному полотні неба. В темряві поруч зі мною щось засвітилося. Зелені іскри шалено проривалися з кристала переривчастим миготінням. Тоді я зрозуміла: Ще рано здаватися! Кристал проклав шлях, тож я зроблю це, але не заради помсти. Він заслуговує на смерть, так буде справедливо. З цією думкою я зціпила зуби і навкарачки поповзла до миготливого кристала. Коли він знову опинився у моїх руках, я, долаючи втому і біль у м’язах, підвелася. Тоді ж повільно пішла вперед, вгрузаючи ногами у пісок. З кожним моїм кроком кристал шаленів ще більше. Іноді мені здавалося, що він готовий вибухнути у моїх долонях. Але це був добрий знак. Ще трохи. Я так близько! Перед мною постав темний силует невеликого будиночка. Я одразу ж пішла до дверей і постукала. Невиразна постать відчинила мені. Я не могла її розгледіти - паморочилося в голові, все довкола розпливалося та двоїлося. А вона впізнала мене одразу. — Марино?! Доню, це справді ти? — Вона була вельми схвильована моїм раптовим візитом, відчайдушно кинулася в обійми. — Що ж з тобою трапилося? Ти вся холодна, вся тремтиш! Заходь хутчіше. Зовсім не так я колись уявляла нашу зустріч. Світ немов перевернувся з ніг на голову. З гіркотою в душі мені довелося просити її про дещо: — Мамо, допоможи… Мені потрібна зброя.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Лінд Земан
    18.11.2023 20:36
    Коментар видалено автором
    Лінд Земан
    18.11.2023 20:35
    Коментар видалено автором
    Лінд Земан
    18.11.2023 20:35
    Коментар видалено автором
    Мавка (Ганна Заворотна)
    18.11.2023 19:02
    Різдво цьогоріч тепле. Проте це я зрозуміла згодом. Коли ж серед ночі виходила з моря у сукні з водоростей, мене били дрижаки. Хоча, може, то і не від холоду було, а від пережитого жахіття. Міцно стиснула у руках кристал, що має привести мене до тієї єдиної, котра зможе допомогти. Зробила крок уперед, залишаючи захист води, та відчула, як ступні наче тисячі ножів проштрикнули. Скрикнула та втратила рівновагу. Коліна та лікті проїхалися мокрим піском, а кристал, що мав бути моїм дороговказом, випав із долонь і відкотився у бік набережної. Я закусила губу та похитала головою. Жодна помста не варта таких мук. Було бажання прилягти, відчути тілом хвилі припливу, та здатися. Однак у прозорому скельці кристалу запалахкотіла зеленувата іскра надії. Шлях прокладено. Я зможу це зробити. Не заради помсти, а заради справедливості. Я зціпила зуби та навкарачки поповзла до кристалу. Підійняла його з піску, долаючи межу витривалості, та підвелася сама. А тоді повільно, крок за кроком, рушила вперед, дивлячися на те, як розгорається кристал у долонях. Ще трохи. Вже близько. Ось будинок. Знайшла двері. Постукала. Жінку, яка відчинила, я ледве бачила через запаморочення та затуманений зір. А ось вона мене впізнала, хоч і пройшло вже чимало років. — Марино, доню! — кинулася з обіймами, однак побачила, що мені зле, та замість палких обіймів обережно повернулася боком і обійняла мене так, щоб я сперлася на неї. — Заходь, я допоможу! —Так, — відповіла я, відчувши гіркоту на серці. Зовсім не так я колись уявляла нашу зустріч. — Допоможи. Мені потрібна зброя.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Увага!
    Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
    Новини
    Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
    23.11.2023

    Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

    Ви довго чекали, але час настав! Починаємо збирати твори на конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

    Озброюємось квантовою механікою, перечитуємо класику наукової фантастики про паралельні реальності та надихаємось втіленими у кінематографі та відеоіграх мультивсевсвітами! ⚡️

    ... Детальніше
    Блоги
    Віідімкнути світанок скрипковим ключемРута Азовська
    05.12.2023
    💙 Вітаю усіх 📖 Запрошую прочитати моє нове оповідання-казку "Відімкнути світанок скрипковим ключем" ... Детальніше
    Кажете персонажам "стоп"?Ханна Трунова
    04.12.2023
    Чи "тормозите" ви своїх персонажів? Я зараз пишу на тому рівні, коли персонажі мені диктують, що і я ... Детальніше
    Спроба буктрейлеру 3Ханна Трунова
    05.12.2023
    Замість того, щоб писати новий розділ, я робила буктрейлер. 23 секунди відео, а роботи на дві години ... Детальніше
    Подовжено приймання робіт на конкурс “Безмежний космос”! 🚀Аркуш Модератор Конкурсів
    04.12.2023
    Слава Україні, аркушики! 🇺🇦 Неосяжність космосу захопила у свої зоряні тенета чимало бажаючих пофант ... Детальніше
    Акція #продублюй_будь_ласкаYayaTyts
    04.12.2023
    Добридень шановні з #укррайт спільноти! Можливо я не часто десь засвічуюсь, не є однією з відомих, а ... Детальніше
    У вас теж так буває?Ханна Трунова
    03.12.2023
    Я одна така? Я знаходжусь в постійному процесі редагування написаного і залишаюся вічно незадоволе ... Детальніше
    На Аркуші вже:
    8491читачів
    83932коментарів
    Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
    А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
    Наші патрони
    Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: