Перший млинець нанівець?

Привіт!

А які відчуття у вас викликають ваші перші книги?

Сьогодні я почала викладати тут "День святого Валентина" - перший, написаний мною роман, що відбулося на початку 2019 року. А його задумка з'явилася, ще коли я була в одинадцятому класі, тобто приблизно роки за три до того, і відтоді невпинно вибудовувалася у сюжетні повороти в моїх думках.

Власне я не планувала вечір ностальгії. Просто вирішила почати викладати роман, аби опублікувати останні його розділи якраз в день однойменного свята (здогадуюся, що та невелика кількість читачів, яка помітить цей твір тут, вже його прочитала, але все ж не хочеться бомбардувати 5-10 розділами за раз).
Переглядаючи текст, я зрозуміла, на стільки сильно він частина мене. Точніше, вісімнадцятирічної мене. В романі так багато маленьких деталей взятих з мого власного життя, що боюся в старості буду перечитувати і плакати. Йдеться не про автобіографічні елементи.
Так, для прикладу, в першому розділі згадується новорічна вистава, яку старшокласники готують для молодших класів, а зокрема ось: Школярі зайняли місця на передостанньому ряду, й звернули свої погляди на сцену. Там саме закінчувалася репетиція танцю «сніжинок». Маленькі першокласники, котрі дещо незграбно кружляли в танку, були дуже милими. Секрет цього моменту в тому, що свого часу я також була сніжинкою в новорічній виставі, хоча десь в класі 3-4-му, і саме з думкою про це був написаний даний фрагмент.
В тому ж першому розділі з'являється вчителька української мови, яка в багатьох моментах нагадує ту, що була в мене. До слова, ніколи не стомлюся їй дякувати - не мала її заслуга в тому, що дівчинка, яка не могла самостійно написати твір на кілька речень (і це я не перебільшую! Пречудово пам'ятаю як носила мамі на розтерзання свої дітища, які вона безжально критикувала і редагувала. Для мене, людини, яка мріяла письменницею стати, то була така внутрішня драма...) "докотилася" до написання романів.
Подібні деталі можна відшукати ледь не в кожному розділі. Багато з них на стільки незначні (не вагомі для сюжету фрази, з вуст героїв, колись мною почуті від реальних людей, щось побачене, певні риси характеру, незначні звички, неважливі події, які описуються в якості "фону"...) , що навряд їх роз'яснення буде комусь цікавим, але для мене це ніби діалог з вісімнадцятирічною собою.
Я звісно знала, що такі моменти мають місце, але, як виявилося, я вписала їх значно більше ніж усвідомлювала. Тому нині я задумалася над тим, як багато подібного я помічу у творчості себе 23-річної через кілька років...

Втім, я більш ніж впевнена, що ті відчуття не зрівняються з нинішніми. Адже як не крути, а перший роман може бути лише один. Мій "День святого Валентина" багато в чому наївний як у плані сюжету, так і тексту, не позбавлений кліше (наприклад, спосіб опису зовнішності, коли персонаж бачить себе в дзеркалі - можете кидатися капцями), але він справжній та щирий, як фото, для якого не позували. Саме тому я свідомо не вношу до нього значних редактур.

Оце так прорекламувала! Певно в наступному блозі буду скиглити, що не вмію рекламувати та просувати свої твори;))) Я звісно завжди це знала, але мимоволі зробити антирекламу, коли навіть не мала на меті зробити рекламу - це рівень.

Міцно обіймаю,
Ваша Торі