Розчарування

А я от в дитинстві полюбляв казку Родарі "Чіполіно". А потім перечитав і зрозумів, що Джаванні, гівнюк такий, був пропагандистом - комунякою. Дитячі спогади .... :))))))

Просто інший погляд. Тому улюблене не перечитую🤣

Ясно :) Мені шкода втрачати світлі спогади. Але ж і розчаровують не всі.

Звісно що не всі. Це як лотерея. Скажу більше, паплюжіння світлих спогадів можна отримати навіть не перечитуючи: достатньо доброї людини, яка ніби між іншим розкаже що там було насправді🤷 В будь якому випадку, треба відрефлексовувати. Подивитися як реагувалр оточення на дії героя, який вас розчарував. Можливо, щзнайти нові сенси

П.с. ледве стримуюся, аби не написати своє враження🤣🤣🤣🤣

Тепер мені ще цікавіше, про що Ви :))) напишіть

Ну, пишу зі спогадів свої враження. Жгг- легковажна особа, яка не здатна нести відповідальність за своє життя. Чол гг- набундючені сноби, які спочатку закохуються і закохують в себе безвольне створіння, а потім чекають від нього якихось мегадій. Тут вже треба якось визначитися чого вони хочуть- легку в управлінні особу, яка заглядатиме до рота при кожному діалозі, чи вільну сильну і незалежну , яка буде здатна на мегавчинки. Самогубство в кінці, як на мене, не було вибором. Це втеча від вибору. Після прочитання виникла думка " і що?" Зарубіжка якось намагалась донести що, але мене навіть в підлітковому віці більше б влаштував трійничок, ніж оте все. Як мінімум,то дійсно був би вчинок і вибір🤷

А, я зовсім інакше їх сприймала як особистостей :) І мені б більше сподобалося, якби Паола їх обох покинула та поїхала собі шукати кращої долі) А вона наче себе в жертву принесла. Тож про втечу від вибору я згодна. Дякую, що написали, приємно знов у спогадах поколупатися.

А як ви сприймали їх?

Паола мені не здавалася легковажною зовсім. Вона була зрілою жінкою, талановитою та бездітною (не за власним бажанням), з певними особливостями здоров'я (страждала від безсоння, цілком можливо, що й від депресії, мала розлади нервової системи). І вона поважала чоловіка та захоплювалась ним, як цілісним витвором мистецтва, не лише як людиною. І бажала захистити цю цілісність. До того ж є іронія в тому, що вона вірила, що її смерть йому було б легше пережити, ніж якби вона просто пішла. Це, певної мірою, правда, бо він теж збирався собі влаштувати «нещасний випадок», щоб її «звільнити». І фінал мені здавався в чомусь логічним: з двох можливих варіантів Паола обрала свій, третій. Не той третій, що хотілося б) але все ж таки. Щодо «закохуються і закохують в себе» я не можу погодитися: кохання штука добровільна, не можна нікого закохати проти волі.

Я от недавно вирішив Кортасара перечитати, якого в свої 20 дуже любив. І короч токсичний він мудак, насправді))) хоча деякі талановиті моменти теж є звісно.

Цікаво, і насмішили :)) В мене співпадає відчуття про талановиті моменти: наче, розумієш, чому саме чіпляло, а все ж з'явився якийсь «нюанс»