Ваша думка. Уривок із розділу

На щастя, вишуканістю вбиральню обділили. Лоді це сподобалося — юнак ніколи не розумів, коли такі приміщення прикрашали позолотою, картинами, помпезними свічниками або ще чимось подібним. Однак навіть тут хлопчисько помітив кілька знімків. Звісно, вони не становили навіть однієї тисячної від кількості світлин у святковій залі. Ба, навіть більше — на жодному із трьох зображень не виднілося людських постатей. Що ж, і це добре. Лоді збентежився б, якби особисті потреби довелося задовольняти під поглядами поважних панів чи дівчат у тендітних сукенках.
Вже за хвилину юнак споліскував руки. Вода була...
«Тепла», — подумав мимоволі.
Навіть тут "Світлина" показала себе з найкращого боку, адже часто заклади економлять на такому, здавалося б, незначному благу. А Валенто таки вміє ухвалювати правильні рішення. Знає, що і як обирати — видно, має гарний досвід. Утім, порівнюючи з досвідом, це так само мізерна дрібниця, як і тепла вода у загальних вбиральнях.
Лоді поглянув у дзеркало, тихо зітхнув, відвернувся. Поволі перекрив воду. Скрип металу неприємно прорізав вухо.
А вже за мить хлопчисько віддав би душу, аби хоча б на секунду стати глухим.
— Лайно собаче!
Бах.
Занадто голосна перша мить.
Друга хвиля змусила тіло здригнутися від переляку.
Третя секунда — дзвінкий відголос уламків, лиш потім — тиша.
Дещо блискавичне, пронизливе й моторошне, немов падіння піраміди кришталевих келихів, заскочило зненацька не лише хлопчиська, а й, певно, саму кімнату. Довелося затратити щонайменше пів хвилини, аби втихомирити серце. Гаразд, спокійно. На тілі не відчувається поранень. Небезпеки поки що немає. Слід обернутися й усе збагнути.
На підлозі, вимощеній плиткою, виднілася тріщина, навколо неї — безліч відламків скла. Виявляється, усе простіше, ніж «два плюс два». Зі стіни упала одна зі світлин. На мить Лоді заспокоївся, адже до цього не мав жодної здогадки, що якось аргументувала б інформацію, отриману від органів чуття.
— Прокляття…
Прокручувати у пам’яті цей миттєвий випадок стало трохи моторошно, щойно Лоді оглянув поламану фотографію. Тріснуло скло, від уламків трохи роздерлася світлинка, і тільки рамка лишилася цілою. Усе здається цілком логічним.
Якби не два кляті гвіздки. Гвіздки, що спочатку намертво прикріпили рамку до стіни, а тепер самотньо стирчали посеред темної плитки. Знову позирк донизу — жодної, навіть найменшої дірочки чи тріщини на рамці не було. Нова-новісінька, вона неначе вдавала, що безболісне прорізання крізь цвяхи й падіння з метрової висоти — то лиш випадковий сон.
Тепер вона й справді була мов жива. Такого вигляду їй надавав вкрай дивний зміст роздертої світлини. Виднівся стіл, уже старий та пошарпаний, на ньому велично випростався ніжний келих з вином, що серед загальних обставин радше нагадувало густу кров. Поруч розпласталися чорні рукавички, а центр композиції несподівано полонили кілька прозорих вмістилищ зі світлою фарбою. Здається, це був грим.
Лоді довго розглядав знімок, але торкатися не наважувався. Поєднувати такі несумісні речі змогла б або занадто творча, або божевільна особистість.
Пучки його пальців не встигли навіть наблизитися, тоді як світлина змусила його відскочити. У свідомості безперервно пульсувало одночасно й ошелешення, й цікавість. Схоже відчуття виникає тоді, як бачиш безмежний океан і жадаєш нарешті пізнати водяні простори, та разом з тим остерігаєшся їхньої безмежності. Юнаку страшно хотілося розглянути, торкнутися, дізнатися, однак лякали невідомість та наслідки. Точніше невідомість наслідків. Адже ще мить тому «загримована світлина» зневажила просторові закони й невагомо повисла над підлогою.
— Що за чорт?.. — невпинно лаявся Лоді й присів навпочіпки навпроти зображення. — Що ти таке?
Острах уже минув. Тоді, під впливом емоцій, юнак на хвилю подумав, що став персонажем недолугого трилеру, якраз на кульмінаційному моменті. Та щойно цей абсурд покинув його розум, у думках постало дві здогадки: не то це чийсь дурний жарт, не то жалюгідний потраплянець. Часто буває, людина переживає занадто різкі відчуття, створюючи світлину. Тоді паперовий спогад вбирає у себе цей стан, а потім виштовхує назад — у дійсність. Такі потраплянці багато біди коять: лякають мало не до смерті, псують речі, а іноді навіть завдають болю. Усе залежить від емоцій. У них вдома теж одного разу таке трапилося. Лоді був ще зовсім малим, а батьки тоді посварилися. Він не знає, яка і яким чином утворилася фотографія, але тоді потраплянець добряче полоскотав йому нерви. Після того десь тиждень спав у батьків, а ті, до речі, ще довго не сварилися.
Зневажливо скривившись, Лоді вже було схопив пальцями папір, аж ось рвучко відсмикнув руку. Миттєвий біль — і посеред долоні опинився кривавий поріз. Кілька гострих уламків нервово заворушилися на підлозі й оточили світлину, неначе вірні охоронці.
Хлопчисько вражено видихнув й мимоволі відступив. Тепер стало ясно, жартами тут і не пахне. Що робила б людина з макітрою на плечах? Звісно, уже давно бігла б коридорами «Світлини» й намагалася б знайти дорослих. Макітру Лоді мав і плечі, щоб її тримати, теж, от тільки було іще дещо: підступна гематофобія. Напрочуд дивно боятися крові у родині полковдців, адже так? Ця гидота вже давно переслідує хлопчика. Може, якби то була одна-дві краплі, опанувати себе було б легше. Однак закривавленою стала вже майже вся долоня і це змусило його похитнутися.
Думки вмить перемкнулися і тепер, замість спокою й упевненості, юнака опанувало хвилювання. Усе почало тиснути: темна плитка вбиральні, поривчасте дихання, тихий відголос єдиної краплі, що упала на білу поверхню раковини. Знову вдих, знову видих. Бажання піти звідси зашкалювало, однак щось уявне неначе прикувало його ноги до підлоги.
Приглушене шелестіння паперу. Стоячи біля стіни, хлопчисько бачив, як світлина, в оточенні уламків скла, поволі складалася навпіл. До біса поблажливо, тихо й неспішно. Фото ніколи не складають просто так. Лише у випадках, коли його потрібно кудись помістити. І Лоді вже здогадувався, де та світлина хоче знайти собі притулок.
Усе, час іти. Годі цього цирку, це просто моторошне непорозуміння у стінах «Світлини». Не у стінах його затишного будиночка, під назвою свідомість. Нехай цей клятий потраплянець робить що завгодно — він іде. Зрушити з місця таки вдалося.
Намагаючись заспокоїти серцебиття й біль у руці, юнак навіть не помітив, як двічі складений знімок примостився у задній кишені його штанів.